Нашим співрозмовником є автор першої біографічної книжки про Климентія Шептицького та дослідник його життя, видавець, політолог, релігієзнавець, дослідник історії Галичини, доктор філософії Іван Матковський.

Пане Іване, певною несподіванкою стало повідомлення про Вашу участь у дострокових виборах до парламенту. Що викликало таке рішення?

Останні кілька років зосередився на підготовці до друку та виданні книжок, які, на мою думку, повинні були б впливати на суспільну свідомість. 2016 року світ побачили листи братів Шептицьких, які перевидало видавництво «Свічадо». Торік презентував першу наукову біографію Праведника народів світу бл. свщмч Климентія Шептицького. До слова, до вступу в монастир 1911 року він був відомим і впливовим політиком в Австро-Угорській імперії. Його вважали першим лобістом Галичини.

Також підготував до друку листи братів Шептицьких польською мовою, які мають побачити світ у серпні цього року. Окрім того, спричинився до видання двох томів з польськомовної спадщини Івана Франка. Перший – це нариси про літературу, а другий – публіцистика під назвою «Іван Франко в колі українців, поляків та євреїв». З власного досвіду знаю, скільки багато потрібно зробити, щоб відчистити історичну правду від нашарувань радянської епохи. Та час невблаганний і робить своє: люди байдужіють до культури та історії своїх предків, а їхні голови заповнюють нові цінності, наділені цинізмом, орієнтацією на задоволення власних фізіологічних потреб. Пригадую, які справжні бої відбувалися у Львові, щоб не допустити будову пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому, Мойсеєві українського народу. А що вже казати про спадщину надзвичайно важливих постатей нашої історії, але менш знаних.

Нині слід на повний голос кричати про знищення у Львові автентичної культури її історичних та корінних мешканців. І якщо з середовища українців ще формується спротив цим процесам, то автентична польська, юдейська та вірменська культура Львова є повністю беззахисною. Напевно, всім відомий факт, що на місці втраченої хасидської синагоги Хасидим Шуль на вулиці Сянській, 4 планують замість пам’ятного знаку збудувати черговий офісний центр із приміщеннями для розваг. Якщо нині на місці синагог, знищених у часи Голокосту, будуватимуть офіси, то завтра на місці церков можуть з’явитися борделі.

Львів, замість духовного і культурного осередку, поступово перетворюється на місце, куди приїжджають, щоб розважитися, добряче поїсти і напитися. Ми з цим не маємо наміру миритися, боротимемося і воюватимемо в переносному і прямому значенні цього слова. У тому числі й через діяльність у парламенті.

Пунктом моєї передвиборчої програми є чітка обіцянка про популяризацію та відродження пам’яті всіх тих Українців, Поляків, Юдеїв та Вірмен, які створили тут високі взірці світової та своїх національних культур. Нині спадкоємцями цих надбань є сучасні українці, які повинні дбати про цю спадщину, а в обличчі українців – влада: місцева, виконавча, судова і законодавча.

Однак Ваші критики скажуть, що ресторанний бізнес Львова приносить шалені прибутки, у цій сфері створено багато робочих місць, саме ця галузь є козирною картою міста.

Не погоджуюся. Кияни розповідають такий анекдот: ти на Різдво до Львова? Ні, їду по європейських столицях – у Львові вже бухав на Різдво.

Як приклад хочу пригадати Галицьку крайову виставку 1894 року. Хто не знає, це був найбільший ярмарок в історії Королівства Галичини та Володимирії, що відбувався з 5 червня до 10 жовтня 1894 року на верхній терасі Стрийського парку у Львові. Метою проведення цієї акції стало бажання аристократії Австро-Угорської імперії допомогти найвідсталішій провінції імперії Галичині. Для цього було заплановано демонстрацію культурних та цивілізаційних здобутків галицького краю. Львів за 139 днів, коли тривала виставка, відвідало близько півтора мільйона туристів. Здобутком виставки були початки електрифікації міста та запуск першого електричного трамвая.

Прибутки від демонстрації культурних здобутків Галичини могли б стати набагато привабливішими за дохід від сфери розваг, якби реалізовували правильну політику в цьому напрямі. На жаль, для створення привабливого «пивно-сирного столика» в історичному центрі Львова знищують безцінні скарби.

Львів має всі можливості, щоб стати духовною європейською перлиною Центрально-Східної Європи. Це завдання повинен реалізовувати політичний клас.

Який Ваш перший проект, що плануєте реалізувати в парламенті?

Такий проект є – це створення музею родини Шептицьких на базі колекції особистих речей митрополита Андрея Шептицького та Праведника народів світу бл. свщмч. Климентія, яку зібрав ієрм. Севастьян Дмитрух. Фонди о. Севастьяна налічують понад шість тисяч експонатів. Разом з групою ентузіастів священик п’ятнадцять років домагається від української влади передачі під потреби музею приміщення, які колись належали до монастиря. Нині ці будівлі перебувають у власності Міністерства внутрішніх справ. Уряди змінюються, а справа так і не зрушила з місця. Митрополит Андрей Шептицький створив за власні кошти для збереження української культури музей, який нині відомий як Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького. На жаль, українці на 30-му році незалежності не можуть спромогтися створити меморіальний музей роду Шептицьких. Цей факт є ганебним.

Нинішнє покоління українців успадкувало культуру, яку слід зберегти для нащадків. Ця спадщина стоїть на сторожі цінностей, виразником яких є. На таких засадах і будую свою політичну риторику та формую політичні плани. Зокрема, пріоритетом у політичній діяльності повинна стати засада, яка говорить про потреби, спирається, власне, на цінності, а не на інтереси. За наші цінності ми боролися у віках, боремося і надалі боротимемося.

Кому ці наміри близькі та зрозумілі – прошу проголосувати за мою кандидатуру на парламентських виборах. Статус народного депутата дасть мені реальну можливість рятувати культурну, духовну і матеріальну спадщину наших предків.

Розмовляв Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news