«Забути» і «не пам’ятати» – дві великі різниці. Я маю на увазі те, що людям, яким спокійно можна брехати і безперервно обіцяти, немає сенсу говорити жодної правди. Зараз поясню, до чого я… Розумієте, я і покоління мого вікового цензу народилися в радянському союзі. Це був час, коли люди жили вірою, надією і безкінечними сподіваннями, що завтра-позавтра, ось-ось - і ми збудуємо світлий комунізм, і настане рай: ми житимемо краще.

Народ вмирав, народ вбивали, кидали в тюрми, народ пив-спивався з почуття протесту і відчуття безпомічності. І щоб почути про себе щось добре тоді або стати героєм - ти повинен був померти. Померти за світле завтра, яке так і не прийшло. Натомість ми збудували дещо інше. Ми збудували країну, яка вічно чекає. Країну, де замість вимагати більшого живуть за укладом аби дали хоча б щось. Ми так довго билися за власний український рай, що перетворили його на пекло.

Я завжди, коли калібрую загальнодержавні процеси і явища, намагаюся проектувати і накладати це на власний регіон, на рідне місто чи місце, бо так легше, принаймні мені, послуговуватися фактами замість абстрактних інтерпретацій. І насправді - це явище набагато ширше, бо це - безплідне державотворення, воно йде до низу і навпаки. Звісно, мовчати можна до певного моменту, але зараз прийшов час рахуватися з їхньою нікчемністю і непрофесійністю як з реальною силою, яка ліквідовує це місто.

Люди, ви або погано розумієте, або не зовсім чуєте те, що я говорю! Для мене особисто після рішення місцевої влади «перенести» єдину в місті поліклініку по вул. Тараса Шевченка є цілком достатнім сигналом для розуміння того, що ми з вами не є владою, убезпечена громада не є містом, убезпечена громада а є об’єктом ліквідації…

Ми хочемо жити в достатку і бути здоровими - вони хочуть нас бачити жебротою, причому хворою жебротою… Чи, можливо, я помиляюся? Можливо, нам уже відкрили нову, новітню поліклініку? Ні? Це зроблять у світлому майбутньому? Зрештою, останні півроку в місті все відбувається… в майбутньому часі. Жодної довершеної дії чи, принаймні, натяку на неї!

Слухайте - це ж радянщина, натуральний совок! Це те, з чого ми починали. Безпросвітна, глуха совдепія!.. Так, стає важко всім -одним говорити правду іншим вірити але далі насправді значення немає, брешуть нам чи ні, має значення лише одне – вірити їм більше не можна!