03-05-2019 17:366341
Нашим співрозмовником є 23-річний львів’янин Павло Кордіяка. 29 квітня в Києві 130-кілограмовий гігант зростом 1,95 метра вперше став чемпіоном України зі стронґмену, перемігши в надважкій вазі (понад 110 кг).
Позаторік на етапі Кубка України зі стронґмену Павло здобув звання «Найсильніша людина Львова», а нещодавно в США він уперше виступив на престижному турнірі «Arnold Amateur World Championship», де став фіналістом, посівши 9-те місце.
Павле, декілька днів тому ви вперше стали чемпіоном України. Очевидно, маєте бути задоволені своїм досягненням. А чи задоволені рівнем свого виступу, спортивною формою?
Від здобуття титулу чемпіона якоїсь сатисфакції не відчув. Можливо, поки що. А своєю формою загалом задоволений, тому що я з кожним роком прогресую – про це свідчать результати, показані на чемпіонатах України. Ще не було такого року, щоб я зробив щось менше, ніж перед тим. Для мене добре, коли є прогрес й обходжуся без травм. Свого часу я травмувався і «вилетів» на цілий рік, а потім змушений був заново все починати.
Судячи з підсумкових результатів, лише Олександр Кочергін із Чернівців реально складав вам конкуренцію?
Виступав іще один атлет із Чернівців Андрій Бурштин, який раніше завжди був у трійці призерів, але після третьої вправи він знявся зі змагань. Думаю, він не впорався з тим, що всі додали, а він залишився на попередньому рівні. Радше за все, тому і знявся, але не можу стверджувати. В усякому разі, він не був травмований.
Торік на чемпіонаті України в Києві у вас з ним була цікава боротьба за срібло, коли ви його обійшли на останній вправі…
У мене була така стратегія: я знав, які в мене вправи сильніші, а в яких точно йому програю і не було сенсу боротися. Тому просто йшов за ним, виграючи «свої» вправи. На останній вправі, яка в Андрія провальна, я його випередив на півбала.
Узагалі, у всіх львівських атлетів ця вправа («Кантування покришки» – авт.) дуже хороша. Навіть киянин Олексій Новіков (лідер вітчизняного стронґмену – авт.) ніколи ні в мене, ні в інших львів’ян цю вправу не вигравав.
Свого часу на студентському аматорському турнірі ви так захопилися боротьбою, що ледь на побили світовий рекорд легендарного поляка Маріуша Пудзяновського в кантуванні 360-кілограмової покришки. Тоді ви перевернули покришку п’ять разів за 19,91, а рекорд був 18,2 секунди.
Я не знав про рекорд (сміється). Це був відбірний етап турніру на звання «Найсильнішого студента Львова». Я просто вийшов і зарядився на боротьбу. Дуже багато людей зібралося, гарна атмосфера була, і мені так вийшло. Може, якби знав про рекорд, то ще краще налаштувався б і побив його.
Повернімося до чемпіонату України. Чому серед учасників не було Олексія Новікова?
У нього зараз є важливіші комерційні старти. Недавно він виграв престижний турнір «Arnold Classic-2019 Brazil». Олексію немає сенсу розпорошуватися на такі турніри – в Україні йому доводити нічого. Хіба що зустрінемося з ним на турнірі «Найсильніша людина України» у вересні. Там у нас буде очна зустріч.
Порівняйте статус чемпіонату України й турніру «Найсильніша людина України».
«Найсильніша людина України» – це найпрестижніший турнір в Україні. Там уже і призові є – це комерційний турнір. І там немає вагових категорій, змагання в «абсолютці» – змагаються атлети всіх вагових категорій.
Торік ви стали другим на цьому турнірі.
Так, після Новікова. Я почав добре, лідирував, але в естафеті допустився помилки, яка мене дуже відкинула від Олексія. Та все одно зайняв друге місце.
Як співвідносять у вашому спорті аматорські та професійні змагання?
Їх доволі складно диференціювати. В Європі, у країнах, де розвинений стронґмен, непросто визначити, де професіонали, а де аматори, тому що рівень і тих, і тих досить високий. Зазвичай змагання поділяють на комерційні й некомерційні. Такий умовний розподіл. На комерційні турніри потрапляють за запрошеннями. Там медійні люди виступають, які можуть залучити більшу кількість глядачів, спонсорів, телебачення.
Як, наприклад, легенда українського стронґмену Василь Вірастюк, який нині судить змагання силачів. Як з ним спілкуєтеся? Можливо, питаєте порад?
Василь Ярославович – доволі відкрита і весела людина. Може пожартувати, підказати щось, залежно від настрою. Може порадити, але не нав’язує своєї думки. А от як суддя він дуже строгий.
Ви прийшли в спортивний зал років шість тому. Вірастюк був для вас взірцем, прикладом для наслідування?
Безумовно, Василь Вірастюк – легенда українського стронґмену. До нього дуже велика повага. Стати найсильнішою людиною світу – велике досягнення. Але зараз я більше рівняюся на Новікова. Він прогресує і я тягнуся за ним. Стронґмен дуже помінявся, змінилися ваги. Для прикладу, якщо колись на «Arnold Classic Strongman Pro» піднімали гантелі вагою 80 кг, то тепер уже 140 кг. Ніби небагато часу пройшло, а який ріст у вазі снарядів.
З Олексієм ви ровесники.
Так, він на півроку молодший. І йому належить чимало рекордів України, до речі.
Ви також є автором національного рекорду, який тримається досі. Позаторік у Вінниці у вправі «Тяга акселя» ви за хвилину чотири рази підняли вагу 250 кг.
Теж не знав, який рекорд. Я вже ті змагання виграв і на майданчик можна було й не виходити. Зробив чотири рази, помітив, що мій суперник не може підняти другий раз, і я просто пішов з майданчика. Не було сенсу робити більше. Просто зробив достатню кількість повторів, хоча міг зробити ще стільки ж. Цю вправу виконував і на «Арнольді», там вона була з вагою 320 кг – я зробив тягу тричі.
Порівняйте відчуття від, припустимо, перемоги на якихось змаганнях та встановлення рекорду.
Я не маю якихось особливих відчуттів. Дістаю задоволення від самих змагань. Особливо, коли досягаю нового максимуму, вищої планки. Коли встановлю рекорд, можу порадіти, поки їду додому. Зранку вже забув і пішов тренуватися.
На які рекорди, можливо, поклали око?
Мені важливо поставити не так національний рекорд, як власний. Завжди мусить бути прогрес. Я не женуся за рекордами, прагну більше постійних стабільних виступів. Тому що рекорд рано чи пізно поб’ють, а запам’ятають атлета, який стабільно виступав. Він може не завжди вигравати, але завжди бути на виду. Хочу просто стабільно виступати, постійно прогресувати й обходитися без травм.
Близько шести років тому ви прийшли в зал, щоб підкачатися. Коли зрозуміли, що ціль ваших тренувань – трохи більше, ніж просто підкачатися?
Спершу я не дуже прогресував, але мені подобався сам вид спорту. Десь за півроку чи рік після початку тренувань поїхав на чемпіонат України і став восьмим. Тоді дуже був незадоволений собою, наробив багато помилок, відчував психологічний тиск. Я перехвилювався, мав навіть певні проблеми зі шлунком через нерви. Зробив з тих змагань правильні висновки і вирішив, що хочу займатися цим видом спорту. Цей турнір був переломним.
Ви прийшли в зал, важачи 75 кг, відтоді набрали близько 50 кг.
Навіть більше. Перед чемпіонатом України важив 132 кг, а на самому чемпіонаті – 128 кг.
Ви ж, напевно, не тільки багато тренувалися, щоб набрати стільки ваги, а й відповідно харчувалися?
З мене вдома сміються, тому що всі їдять зі звичайних тарілок, я – з великої салатної (сміється). Я доволі багато й часто їм, і через це виникають певні проблеми. Коли гуляю півтори-дві години – стаю голодний, мені треба йти їсти. Переважно їм гарнір, м’ясо, салат. На обід за один прийом можу з’їсти кілограм макаронів, грамів 600 м’яса, 7-8 смажених яєць і салат. І так тричі в день. Якщо менших за обсягом, то від п’яти до семи прийомів їжі.
Як відбувається перехід у тренуваннях від великих ваг до екстремально великих? Складно психологічно підходити до ваги, яка є рекордною?
На тренуваннях не піднімаю максимум, щоб не навантажувати нервову систему: від екстремальних ваг вона втомлюється. На відновлення нервової системи потрібно значно більше часу, ніж м’язам. На екстремальні ваги йду вже на змаганнях, там уже можу не звертати уваги на біль, дискомфорт. Виходжу й піднімаю, не зважаючи ні на що. Мені в залі складніше психологічно зібратися. На змаганнях – адреналін, публіка, телебачення. А ще розумію, що мама спостерігає, друзі. Коли мама дивиться, завжди переживаю. А якщо змагання у Львові, то прошу, щоб я її не бачив, тому що буду більше хвилюватися.
Стронґмен – це, очевидно, і шоу, і спорт. Чого в ньому більше?
Однозначно, більше спорту. Шоу роблять самі атлети. Коли налаштовуються, тому що ваги екстремальні, і треба, як у нас кажуть, «закуражитись». Виходять, кричать, проявляють емоції. І це є власне шоу. А коли піднімаєш рекордну вагу, часто переповнюють емоції. Дехто на собі футболку рве, дехто просто кричить.
Стронґмен – багатогранний вид спорту: розвиває силу, витривалість, швидкість. Фактично можете на хорошому рівні виступати і в інших силових видах. Згаданий Пудзяновський уже доволі давно змагається у змішаних єдиноборствах, а раніше виступав у паверліфтингу, важкій атлетиці, регбі.
Коли я прийшов у стронґмен, не мав силової бази. До стронґмену займався єдиноборствами, зокрема тайським боксом, але я занадто спокійний для цього спорту. Я тоді навчався в університеті (Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського – авт.) і почав помічати, що в мене погіршується пам’ять: усе-таки удари не проходять безслідно. Тоді вирішив, що це не мій вид спорту. Він мені подобався, але не йшов на користь. Вирішив просто піти в зал – і так мене затягнуло.
Наскільки комерційно привабливі змагання, на яких ви виступаєте? Прочитав на одному сайті, що за роки спортивної кар’єри ви заробили «трохи більше ніж 10 тисяч доларів призових». Це відповідає дійсності?
10 тисяч, напевно, ні, але десь близько. У принципі, для мене призові на змаганнях – це як приємний бонус. Я дістаю задоволення від того, що виступаю, стаю сильніший, більший. Звичайно, з часом, коли це стає роботою, треба на це звертати увагу. Але в мене ще є робота, крім стронґмену. За освітою я – реабілітолог, працюю масажистом. Навіть радше не масажистом, як фізичним терапевтом. У нас люди просто не бачать різниці між цим.
На тому ж сайті знайшов про вас таке: «Спортсмен критикується за пропаганду нездорового і небезпечного спорту. Павло Кордіяка є професійним реабілітологом і знає, до яких наслідків може призвести заняття силовими видами спорту. Колеги силача з медичної практики не розуміють захоплення реабілітолога стронґменом»…
Не знаю, хто це казав. Як на мене, кожна людина робить свій вибір, ким вона хоче бути. Я нікому не кажу, що це класний вид спорту, який поліпшує здоров’я. Узагалі, будь-який спорт не є корисним для здоров’я. Була така фраза: «Фізкультура – корисна, спорт – шкідливий, а професійний спорт – смертельно шкідливий». Брати Клички виступали під алкогольним брендом. Я думаю, на них більше людей рівняється.
Недавно у Фейсбуці прочитав коментар вашого товариша, львів’янина Юрія Огоновського, який в Києві став чемпіоном України у вазі до 110 кг. Він критикував одного з українських стронґменів, який вирішив виступати за збірну Росії.
Мені взагалі подобаються погляди Юрія, в тій критиці його повністю підтримую. Особисто я за Росію не те що не виступав би – навіть на змагання туди не поїхав би, хоч які там будуть призові й рівень турніру. Щодо згаданого атлета, то він, напевно, не має поваги до себе, до свого народу. У час, коли ця країна до нас прийшла з війною, зі зброєю. Хтось каже, що спорт поза політикою, але Юра правильно написав: «Політика закінчується там, де починається війна». Цілком з ним погоджуюсь. І не я один, у нашому виді спорту таких багато. З наших атлетів ніхто не їздить виступати в Росію, ніхто не підтримує її в принципі.
Навіть є хлопці, які воювали на Сході. Згаданий уже Олександр Кочергін, наприклад.
Так, він, здається, був командиром взводу. Олександр дуже впертий як атлет і як людина. Вміє впертися дуже сильно. Деколи на нього дивишся і не розумієш, як, чим він це піднімає. Новіков, зрозуміло, – там гора м’язів. А дивишся на Кочергіна… Він же важить «усього» кілограмів 115.
Недавно ви вперше побували на одному з найпрестижніших турнірів світу «Arnold Amateur World Championship» і посіли 9 місце. Які висновки винесли? Що дав вам цей турнір у плані розвитку й оцінки своїх перспектив?
Побачив, що там немає нічого такого, чого б я не зміг робити. Недовго готувався до цих змагань – усього три місяці. І з першого разу потрапив у фінал. Суперники, звичайно, там усі сильні, але перемагати їх можна, просто треба краще підготуватися. Більша проблема – віза й фінансова складова. А підготуватися до змагань не є проблемою. Мені сподобалась атмосфера на цих змаганнях. Там дуже багато людей, величезна підтримка. Нема такого, щоб хтось комусь хотів насолити. Там усі один одного підтримують, багато легендарних спортсменів.
На турнір, який відбудеться наступного року, збираєтеся?
Так, я здобув на нього ліцензію, як і всі 10 фіналістів. Планую їхати, але вже перемагати.
Які найважливіші старти цього року?
Маю запрошення на декілька міжнародних турнірів, хотілося б там успішно виступити. А в Україні – турнір «Найсильніша людина України», який відбудеться у вересні в Дніпрі.
Цього року Новікову дасте бій?
Постараюсь. Обов’язково.
Розмовляв Василь ТАНКЕВИЧ, для Leopolis.news