22 січня – День самостійності, найбільше українське національне свято. Саме в цей день у 1918 році було проголошено Самостійну Україну (Українську Народну Республіку). Значення цієї події величезне! Завдяки їй відбулися й наступні вікопомні дати: Соборність – Злука УНР та ЗУНР (22.01.1919), проголошення незалежності Карпатської України (15.03.1939), відновлення Української Держави (30.06.1941) та проголошення (відновлення) незалежності України (24.08.1991). Тому, в Україні «День самостійності» мав би стати основним, а не другорядним, державним святом, за аналогією як це відбулося в Польщі, державах Балтії, Молдові та інших, які також проголосили власну самостійність у 1918 році. Це б демонструвало не тільки тяглість державотворчих процесів, а й підкреслювало зрілість української нації.

Самостійність (незалежність) тієї чи іншої держави – це реалізоване право будь-якої нації, яка дала назву цій державі, на самостійне, незалежне від інших націй, життя у власній державі. Це здійснене право нації на самовизначення. Так, як людина прагне жити у власній хаті (квартирі) і заводити свої порядки, не оглядаючись на сусідів, – так і нація хоче бути повноправним господарем на своїй землі, у власній державі. Тільки своя національна і самостійна держава може забезпечити націю головними правами – володіти й розпоряджатися землею, надрами, власністю, фінансами, плекати рідну мову, культуру і здійснювати для цього усю повноту влади на своїй території та, зокрема, захищати її від сусідів-чужинців.

А що маємо в сучасній Україні? Так, всі зовнішні ознаки самостійності у нас є і навіть питомо українські, такі ж як у часи УНР, – назва держави Україна, синьо-жовтий прапор, герб Тризуб, гімн «Ще не вмерла», грошова одиниця гривня. Але часто під цими святими українськими символами сидить і далі московський держиморда та оскверняє українську державу. КопнИ того чи іншого верховного чиновника – наштовхнешся на нащадка окупантів, його прадід або й дід обов’язково народились за межами України. Тобто, при владі в Україні не нащадки героїв часів УНР, а бандитів часів УРСР. Бентежить і засилля національних меншин на ключових посадах. Ось і зараз: президент В. Зеленський – єврей, генеральний прокурор І. Венедіктова – росіянка, голова СБУ І. Баканов – росіянин, міністр оборони О. Рєзніков – єврей… Серед олігархів, цих злодіїв у законі, немає жодного українця за національністю, що може і добре, але в їхніх руках зосереджені величезні награбовані фінанси, якими вони на свій лад, не на користь Україні, впливають на державну владу. Україна і надалі залишається зрусифікованою (омоскаленою), панує російська мова і домінує російська культура (безкультур’я). Отже, у нас немає повноцінної самостійної (незалежної) української держави! За Українську Самостійну Соборну Україну ще слід боротися!