06-09-2019 14:208942
Львівський художник Орест Скоп добре знаний у світі. Сотні його полотен на тему Козака Мамая прикрашають приватні колекції та престижні виставкові зали.
У майстерні пана Ореста затишно й сонячно. На балці під стелею помічаю напис: «Кожну хвильку життя треба прожити радісно. Бабця Катерина». Кілька незавершених полотен. Причому одне з них, велике, стоїть догори дриґом.
Ой, навіть не відразу зауважила, що картина перевернута. А навіщо?
Бачите, полотно доволі велике. Довелося би приставити драбину і рухатися вгору-вниз. А я можу завершити її й так, перевернутою.
Цікаво… А той напис на балці – слова бабці Катерини?
Життя бабці не було простим, але ті слова пам’ятаю з дитинства. Тому й написав їх для постійного нагадування. Друга бабця Юлія зав’язувала мені, 3-річному, великий бантик на шиї й казала: «Він буде художником»! Добре пам’ятаю: ходив я по Знесенні з тим бантом такий поважний, а сусіди казали на мене: «Пан Орест пішов!»
Розкажіть про свою родину, адже Ваш брат Левко Скоп – також відомий художник. Звідки таке цікаве прізвище?
Так, брат Левко – видатний художник-реставратор, мистецтвознавець, волонтер, їздить у зону АТО. Молодший від мене на два роки. У кожного з нас свій шлях у мистецтві. Я навчався у Львівській політехніці на архітектурі, а брат закінчив факультет мистецтвознавства в Київській академії мистецтв. У нашій родині багато художників. У мене навіть була ідея влаштувати родинну виставку.
Щодо бабці та її ставлення до життя і нашого прізвища… Батько – переселений із Надсяння, опинився у Львові внаслідок операції «Вісла». Знаю, що в Польщі є село Скопів, існує герб цього села. Мама родом з-під Самбора, зі села Кружики, була зв’язковою УПА. Значну частину життя працювала на бавовняній фабриці. Там і познайомилася з татом.
Саме задзвонив брат Левко. Я ж тим часом гортала чудово ілюстровану книжку Ореста Скопа з репродукціями «Козак Мамай» і натрапила там на цікаву історію: «Ще у 1968 році, коли я навчався у середній школі. Однокласник Ігор Пиць розповідав мені, що в них вдома на стіні висіла картина із зображенням Козака Мамая. Коли до них прийшов хтось із музейних працівників, то сказав, що цій картині місце в музеї. Я її ніколи не бачив, але відтоді вона завжди була у моїй уяві».
Пройшов час. Орест Скоп намалював картину Козака Мамая в подарунок на день народження. Спочатку одну, потім ще декілька. Але після того, як прочитав про 300 сліпих кобзарів, страчених сталінським режимом 1934 року в Харкові, вирішив створити цикл картин пам’яті кожній душі кобзаря.
Часто малюєте на замовлення?
Не люблю замовлень. Легше намалювати кілька картин, нехай собі виберуть уже готові. Мені найцікавіше сам процес, який я проходжу: шукаю, пропускаю через серце, іноді перемальовую фрагменти, буває, навіть цілі полотна. Тих 300 «Мамаїв» малював 40 років. Я змінювався, і «Мамаї» змінювалися разом зі мною. Хочу, аби кожна картина була іншою. Тут кожна крапка важлива. Так, аби людина дивилася на полотно і вступала в діалог з картиною. Вуса козакові малюю насамкінець, додаю нюанси у погляд. Довше працюю над створенням характеру. Буває, що картину можу закінчити й через рік.
Якось Ви сказали, що мистецтво повинне бути тихе.
Так. Бачите, я навіть не користуюсь інтернетом. Не дивлюся телевізор. На це шкода часу.
Усе життя займаєтеся живописом, але ж за освітою Ви – архітектор і ландшафтний дизайнер…
Живописом я займався ще в інституті. Потім спроектував багато речей. Працював 9 років у Чехії, м. Кладно під Прагою. За моїм проектом реконструювали три вулиці, де є резиденція чеських президентів. Понад три роки працював у Москві, робив проект для Міжнародного фольклорного свята. 1986 року створили музей І. Франка в будинку М. Грушевського. Бо ж тоді про М. Грушевського ще не можна було говорити. Пізніше було змінено експозицію, і я зробив у будинку М. Грушевського інтер’єр музею. Також створив експозицію музею С. Крушельницької. Здобув за це гран-прі на всесоюзному рівні.
Відомо, що 2006 року Ви одержали звання «Заслужений діяч мистецтв». Навіть є пам’ятна знимка, де Віктор Ющенко вручає Вам цю нагороду.
Раніше, 1998 року, відбулася ще одна знакова подія. Американський підготовчий комітет з приїзду Гіларі Клінтон вибрав мою роботу для урочистого вручення. Так, мої картини зберігаються у США, Канаді та фактично по всій Європі. Та все ж найбільшу втіху мені приносить процес створення картини.
На відкритті своєї виставки Ви якось сказали, що колись у кожній українській хаті висіли зображення Ісуса Христа, Божої Матері, святого Миколая й Козака Мамая. Знаю також, що Ви берете активну участь у «Мамай-фесті» в Кам’янському (колишній Дніпродзержинськ).
2009 року я створив картину «Кам’янський Мамай». Саме там відчув утрачену духовність козацького краю, духовну та екологічну катастрофу, яку переживає Кам’янське й Україна загалом. Мамай розміщений у центрі композиції, зберігає спокій на тлі катаклізмів, перебуваючи у стані медитації. Інші деталі композиції, а саме – кобза, яку тримає Мамай, гніздечко на долоні викликає надію, що часи руйновища буде подобало.
Дякую Вам за цікаву мистецьку розмову та унікальну можливість побувати у Вашій майстерні. Бажаю Вам, пане Оресте, наснаги і здійснення творчих ідей та планів! А також міцного здоров’я всій родині!
Фото з особистого архіву Ореста Скопа
Спілкувалась Оксана КРИШТАЛЕВА спеціально для Leopolis.news