14 жовтня ц.р. відзначаємо 80-ту річницю створення Української Повстанської Армії. З нагоди такого ювілею годиться згадати деякі важливі деталі про боротьбу УПА, які повинен знати кожен наш сучасник:

У період Другої світової війни УПА була єдиною регулярною і серйозною збройною силою, яка боролась за незалежну Україну - Українську Самостійну Соборну Державу (УССД).

УПА немала військових союзників, а тому змушена була самостійно воювати на три фронти – проти німців, москалів і поляків, які зазіхали на українські землі.

Діяльність УПА планувалось поширити на всі етнічні українські землі. Але реально УПА діяла лише в більшості областей Правобережної України (сучасні - Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Хмельницька, Вінницька, Черкаська) та Чернігівській області. Активні дії УПА відбувались і за межами нинішніх кордонів України – в Польщі (Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Пд.Підляшшя), Білорусі (південні терени Берестейщини та Гомельщини) та Росії (Стародубщина).

З певними особливостями УПА діяла в Криму і на Кубані. На півострові – у вигляді боївок під назвою українських революційних комітетів, а в Передкавказзі (трикутник Краснодар-Туапсе-Майкоп) – як Козацька Повстанська Армія (КоПА).

Перший відділ УПА було створено в жовтні 1942 року у лісі поблизу с.Дивин, Кобринського району на Берестейщині (тепер – Білорусь) під керівництвом Сергія Качинського “Остапа”. Тому і в пісні співається: “там десь далеко на Волині створилась армія УПА”. Проте, дата створення УПА саме 14 жовтня є символічною і встановлена на свято Покрови.

Початок історії УПА заведено пов’язувати з ОУН(б) і в 1942 році так і було. Саме під керівництвом революційного крила в Організації українських націоналістів в усі подальші роки й діяла Українська Повстанська армія. Але заради справедливості слід згадати, що в червні 1941 року, тобто на рік раніше, за рішенням уряду УНР в екзилі (президент Андрій Лівицький) було створено перший український бойовий загін “Поліська Січ” (згодом – УПА) під керівництвом Тараса Бульби “Бульби Боровця”.

Сама назва “Українська Повстанська Армія” свідчить про тяглість боротьби за самостійність і взята від імені учасників Другого Зимового походу Армії УНР, які з визвольною місією йшли на Україну в жовтні-листопаді 1921 року.

Найбільшої чисельності УПА досягла у 1944 році. В лавах Армії тоді боролось 100 тисяч повстанців. За весь час діяльності УПА вкрили себе славою 400 тисяч осіб.

Першим головним командиром УПА був Дмитро Грицай “Перебийніс” з Дрогобиччини. У 1943 його змінив Роман Шухевич “Тарас Чупринка” зі Львова. З 1950 року, після смерті Р.Шухевича, головним командиром призначено Василя Кука “Василя Коваля” із Золочівщини, який і очолював УПА аж до свого арешту у 1954 році.

За час боротьби на окремих теренах УПА вдавалось встановлювати самоврядні українські республіки: Колківська республіка (весна 1943 – 4.11.1944), Упівська республіка в Космачі (осінь 1943 – весна 1945), Українська повстанська республіка на Закерзонні (травень – серпень 1945).

Активна дільність УПА тривала до вересня 1949 року і була трансформована у збройне підпілля ОУН.

УПА в Криму діяла від 1943 по 1945 роки, на Кубані – з 1944 до 1950. Повноцінна боротьба УПА тривала 12 років (1942-1954).

Останній бій УПА відбувся у 1961 році в околицях сіл Іліва-Стільського на Миколаїщині (Львівщина).

Останній вояк УПА вийшов з підпілля 3 грудня 1991 року. Це був надрайонний провідник ОУН Збаразького району на Тернопільщині - Ілько Оберишин “Стецько”.