25-11-2022 18:564317
88 років тому, 24 листопада 1934 року, в Кисловодську (РСФСР) помер перший Президент незалежної України Михайло Грушевський.
29 квітня 1918 року Українська Центральна Рада (УЦР) обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки (УНР).
М. Грушевський – вчений світового рівня, визначний український історик, громадський та політичний діяч: голова УЦР УНР (1917—1918), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897—1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894—1914), автор понад 2000 наукових праць.
Наукова концепція Грушевського-історика про етнічну соборність України стала національним ідеалом Грушевського-політика. Вершиною наукової діяльності М. Грушевського стала 10-томна «Історія України-Руси», яку він присвятив своїй дружині – Грушевській Марії-Іванні Сильвестрівні (Вояківській), вчительці, перекладачці.
М. Грушевський народився 29 вересня 1866 року в княжому Холмі (тепер Польща) і походив з давньої, але бідної, духовної родини Грушів з Чигиринщини. Навчався в Київському університеті Св. Володимира, де і долучився до українського руху.
У час Першої світової війни був заарештований російською владою за звинуваченням в австрофільстві, шпигунстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. Перебував в Лук’янівській в’язниці (Київ) і на засланні в Симбірську (тепер Ульяновськ, РФ), згодом під наглядом на поселенні в Казані та Москві.
Перебував в Українській національно-демократичній партії, Товаристві українських поступовців, Українській партії соціалістів-революціонерів.
Після захоплення Києва більшовиками у березні 1919 року емігрував до Чехословаччини, де розгорнув широку публіцистичну й наукову діяльність. Повірив радянській пропаганді і її політиці українізації й у вересні 1921 року повернувся в УСРР до Києва. Був обраний академіком ВУАН (1923) та АН СРСР (1929). З осені 1929 року почався погром історичних установ, створених Грушевським. Більшість співробітників і учнів Грушевського було заарештовано й заслано. 7 березня 1931 року Грушевський вимушено переїхав до Москви.
23 березня 1931 року Грушевського заарештували як «керівника Українського націоналістичного центру», вигаданого чекістами, але незабаром звільнили. Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з санаторіїв у м. Кисловодськ (Ставропольський край, РРФСР, СРСР, нині РФ) і несподівано захворів на карбункул. Операцію з його видалення провів головний лікар місцевої лікарні, який хірургом не був. Через три дні після операції Грушевський помер від сепсису (зараження крові).
Похований у Києві на Байковому кладовищі. Надмогильний пам’ятник для Михайла Грушевського був вирізаний зі шматка граніту, який до 1919 року служив постаментом пам’ятника Миколі I.
Трагічно загинули в таборах донька Катерина, брат Олександр, племінник Сергій, інші родичі. Бо вони належали до роду Грушевських.
P.S. Наш з сестрою Галею родовід по материнській лінії поєднаний з Михайлом Грушевським через його дружину Марію Вояковську. У нашої бабці Євгенії Політило з Левицьких була рідна сестра Анна-Юлія, яка вийшла заміж за о. Миколу Вояковського, батько якого Сильвестр Вояковський був рідним братом Марії Вояковської (Грушевської).
P.S.S. Професор М. Грушевський у 1913 році викладав у нашого дідуся Якима Політила, коли той вчився у Львівському університеті на юридичному факультеті, «Вибрані питання з історії Східної Європи».