30-09-2019 13:4310421
Найбільшого розквіту Львів зазнав, перебуваючи під владою Австро-Угорської імперії. Це вплинуло на мистецтво тогочасного періоду. Жителі міста вважали: усе, що нас оточує, здатне зробити навколишній світ прекрасним і змінити людину на краще.
Доцент кафедри дизайну та основ архітектури Національного університету «Львівська політехніка» Тетяна Казанцева постійно відкриває для себе приховані «родзинки» місцевої архітектури, якими не може похвалитися жодне місто у світі. Невідреставровану автентику можна побачити на клямочках дверей, під нашаруванням старої фарби… А вдома в неї – мінімузей старовинних кахлів, які вражають яскравим різнобарв`ям і таємничою історією, адже пережили більше ніж пів століття.
Колекція кахлів Тетяни Казанцевої
«Австро-угорське помешкання – свідок періоду найбільшого розквіту Львова. Навколо панувала фантастична розкіш! Наприклад, кав`ярня, що розміщувалася у приміщенні теперішньому банку, складалася з кількох залів. В одному з них стіни було оббито смарагдом, гостей тішив оздоблений дорогоцінним камінням фонтан… Після війни Львів більше ніколи не міг похвалитися такою вишуканістю та помпезністю», – розповідає Тетяна Казанцева.
За її словами, львів’яни в ті «золоті» часи були переконані, що і в помешканні, і ззовні все має бути надзвичайним. Неабияку увагу приділяли дрібничкам. Натомість тільки окремі люди, спадкоємці або поціновувачі старовини, зберегли первісний простір. Часом трапляється, що хтось із мешканців старих будинків запрошує до квартири, де вражають збережені скарби: вітражі в санвузлах і на кухні.
«Вони мають фантастичний вигляд – з квітами, звірами, а часом – з австро-угорськими гербами. Вочевидь, створені фабрикою Станіслава-Габріеля Жаневського, яка виготовляла вишуканий паркет, двері, вітражі… Неабияке враження справляє помешкання літньої жінки на вул. Чупринки. Вона провела там усе життя й вирішила зберегти його первісний вигляд. Найбільше вражають шафи з перламутром, слоновою кісткою і розписами, автентичні світильники з кришталем і латунню. Збереглися навіть тогочасні книжки», – зазначає Тетяна Казанцева.
Ще одна поважна львів`янка мешкає на вул. Тарнавського. Старенька живе в частині квартири, яка належала австро-угорському архітектору Петру Тарнавецькому, мов у казці – серед автентичних речей, яких не торкалася рука реставратора. Коли потрапляєш в її невеличке однокімнатне помешкання, складається враження, що перемістився в минуле століття з допомогою машини часу. Пічка зі старовинним декором соняшника, вкрита поливою кераміка. Шафи та інші меблі, виготовлені під ансамбль цього соняшника. Світильники зі скляними елементами трав`янистого кольору, який у часи Австро-Угорської імперії вважали еталоном ідеального смаку. Насправді такі автентичні помешкання трапляються у Львові доволі часто, хоча невідомо, скільки їх залишилося. Визначити їх нескладно: якщо прямуєте вулицею й бачите на фасаді будинку старі вікна, що не знали ремонту, – найімовірніше, там є старовинні «скарби». Окрім «старожилів», є колекціонери, які купують антикварні речі у всіх куточках України. Створюють старовинні інтер`єри з допомогою світильників, шаф, печей, дверних ручок і здають помешкання в такому стилі в оренду.
Пічки «золотих часів» Львова
Є люди, які зберігають автентичність не тільки помешкання, а й під`їзду. Євген Булавін (власник кав`ярні «Штука»), що мешкає на вул. Бандери, разом із сусідами почистили та відремонтували первинні двері та знайшли старовинну плитку – подібну до тієї, що лежала на підлозі сто років тому. Усе це зробили для того, щоб повернути первісний вигляд. А на вул. Лисенка, 33 реставратор Ірина Дуткевич з власної ініціативи проводить реставрацію брами. Погодивши ідею з мешканцями, за підтримки шанувальників і міської ради, власноруч відновлює розпис. У брамі знову розквітають троянди та відроджується колористика.
Вітражі на сходових клітках на вул. Зарицьких
Австро-угорські помешкання було поділено на дві частини – для господарів та прислуги. Квартира містила від 7 до 9 кімнат з великою кількістю дверей. Тут, найчастіше, розміщувався офіс господаря. Наприклад, стоматолог міг там приймати клієнтів. Решта кімнат була призначена для родини, яка займала близько п`яти з них. Обов`язковими були кабінет, салон (вітальня), спальня, дитяча, їдальня, кімната для прислуги. У віллах облаштовували пральню та прасувальню. На кожному поверсі – туалет. Хоча до того, як розробили якісну систему каналізації, вбиральня була на балкончику – у кінці так званої галереї.
У багатьох будинках планування збереглося до сьогодні. Особливо цікава – плитка в санвузлах і на підлозі: кольорова, з чудернацькими візерунками. Бачимо бузкові, сині, бірюзові, золотисті барви. Домінувала в інтер`єрі пічка, яка була в кожній кімнаті. Кахлі часто «хизувалися» барвистими павичевими хвостами. Усі клямочки на дверях були латунні, люстри – бронзові зі скляними елементами. Усюди красувалися розписи: однотонного білого кольору не існувало. Нещодавно архітектор, який робив ремонт у помешканні на вул. Дорошенка, шліфуючи стелю, віднайшов там барвисте зображення з янголами, оголеними дівчатами та іншими дивами.
Кахлі, збережені з часів австро-угорського Львова
Розпис у житловому будинку
Єдиний будинок, де відомо, що збереглися паперові шпалери часів Австро-Угорщини – вілла «Юльєтка» Юліана Захаревича – на вул. Метрологічній, 14. Вони мають квітковий орнамент. Власник вілли – визначна та загадкова особистість міста Лева. Народився в середини XIX століття, здобув освіту інженера-будівельника. Потрапивши до Львова, виграв конкурсний проект «Львівської політехніки». Адміністрація запропонувала йому помандрувати Європою, аби перейняти досвід найкращих архітекторів світу. Не маючи фотоапарата чи смартфона, Захаревич мусив усе побачене занотовувати або замальовувати в записник. Найбільше йому припав до душі проект англійця Вільяма Морріса: будинок, який він звів для своєї дружини Джейн Бьорден. Помешкання вирізнялося вільним плануванням, а вітражі, розписи та навіть шпалери було зроблено вручну. Юліан перейнявся цією ідеєю. Повернувшись до Львова та збудувавши «Політехніку» (після цього, до речі, його обрали ректором), разом з Іваном Левинським купив неподалік неї ґрунти – на вулицях Чупринки та Котляревського, у районі, який назвали Кастелівкою. Мали ідею створити місто-сад. Саме там, за прикладом Морріса, звів віллу для коханої дружини Людвінії. Його перша жінка померла від ускладнення після пологів, залишивши трьох дітей. За легендою, Людвінія була надзвичайною красунею. Коли цісар Франц Йосиф відвідав Львів, визнав її найгарнішою жінкою міста. Подейкують, діти збирали сніг для того, щоб мачуха приймала ванни з талою водою, до яких додавала молоко.
Тетяна Казанцева біля вілли «Юльєтка»
Вілла, у якій господарювала Людвінія, нагадує невеличкий середньовічний замок. На фасаді – сонячний годинник. Посередині – гвинтова сходова клітка. На другому поверсі – велика вітальня, оббита деревом за середньовічним зразком. Вражають вітражі з виноградним листям, білосніжні печі. Збереглися плитка, меблі, камін у жовто-синіх кольорах. Чимало маленьких кімнат, у яких можна заблукати. Навколо вілли – тогочасні автентичні дерева. Захаревич багато мандрував і звідусіль їх привозив. Нині в будинку є офіс програмістів.
«Юльєтка». Вітраж
«Юльєтка». Сходи
Архітектура Львова – шляхетно-стримана. Тут був відмінний контроль якості з боку будівельного магістрату. Щоб затвердити проект будинку, доводилося пройти чимало перевірок. Будинок Сагаля (магазин «Протяг») на розі проспекту Шевченка та Чайковського, під час будівництва неодноразово переробляли. Фасади планували зробити блакитно-білими – за смаком власника, який був євреєм. Натомість магістрат звелів змінити. З Відня прийшла мода оформлювати будинки керамічною плиткою. Такий приклад можемо побачити на вул. Леся Курбаса, 5. Якщо перехожий не піднімає голови – нічого особливого не бачить. Якщо ж оцінити його по-справжньому – можна дістати такий собі «культурний шок»: будинок блискучий, з керамічними оздобами. Коли сонячно – немов випромінює дзеркальне світло.
Майоліковий фасад на вул. Курбаса
Архітекторів, які «штампували» подібні між собою будівлі, засуджували. Наприкінці XIX століття в нас був розквіт знань, а відповідно – і творчості. Люди багато мандрували, чимало бачили. Тож намагалися все це застосувати у фасадах та інтер`єрах. Кожну будівлю створювали під окремого замовника. Тож неприйнятними були будь-які повтори – вітали унікальне виробництво.
Львів – чи не єдине українське місто, де збереглась архітектура ще з часів готики – з XIV століття, з надзвичайною автентичністю. Натомість мешканці цінних будівель не можуть зберегти всю її первинність: двері протікають, старі вікна створюють протяги, фасади руйнуються. Тож для того, щоби зберегти унікальні скарби, влада має допомагати фінансово.
Ксенія ДАРІЄНКО, для Leopolis.news