logo
13/10
12/10
09/10
05/10
28/09
27/09
25/09
16/09
11/09
07/09
29/08
28/08
25/08
... 15
17 ...

Зеленський став Залуським: як у Театрі на Подолі діє цензура

01-12-2023 16:331614

Зеленський став Залуським: як у Театрі на Подолі діє цензура
Фото: Суспільне

Корупція та цензура: у Театрі на Подолі прем’єра вистави «Хазяїн» Івана Уривського — чим вона цікава /Суспільне Культура/

У Театрі на Подолі 26 листопада відбулася прем’єра вистави Івана Уривського «Хазяїн» за однойменною п’єсою Івана Карпенка-Карого. Сюжет вистави розкриває одну з найбільш гострих і актуальних як колись, так і сьогодні тем — корупції. Квитки на перші покази розкупили за лічені години. Для режисера це чергова вистава-солдаут. Потрапити на ті ж «Конотопську відьму» або «Калігулу» Уривського майже неможливо.

А проте, одразу після прем'єри театр і творча команда зіткнулися зі звинуваченнями в цензурі. За п'єсою один із персонажів має прізвище Зеленський, натомість у виставі його замінили на Залуського.

Про прем’єру нової вистави від майстра переосмислення класики, зацікавленість українцями театральною класикою, цензуру й підміну Зеленського на Залуського — читайте в матеріалі Софії Коваленко для Суспільне Культура.

Спочатку коротко про творчу команду та виставу

Головну роль хазяїна Терентія Гавриловича Пузира виконав В’ячеслав Довженко. Також у виставі грають Роман Халаімов, Богдан Бенюк, Михайло Кришталь, Катерина Рубашкіна, Артем Мяус, Михайло Кукуюк, Сергій Сипливий, Сергій Гринін, Марія Деменко, Кирило Карпук, Дмитро Грицай і Станіслав Крушинський.

Художником-постановником став Петро Богомазов, а художницею з костюмів — Тетяна Овсійчук. Раніше вони вже працювали над виставами разом з Уривським, як-от »Безталанна» чи »Пер Гюнт».

Режисер пояснює, що зі сформованою командою працювати простіше — є розуміння одне одного. Це вже не перша вистава Уривського, яка набула інтересу. Наприклад, цьогорічна «Конотопська відьма« у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка викликала шалений ажіотаж та зацікавлення. Зокрема на початку листопада, до театру вишикувалася велика черга охочих побачити виставу наживо, не лише уривками відео в TikTok. Та як виявилося пізніше, тоді значна кількість людей мала фальшиві квитки, які перекупники продають їх за підвищеними в півтора-два рази цінами — 800–1000 грн і більше.

Чи варто, ідучи на «Хазяїна», очікувати бодай щось схоже те, що сталося з «Конотопською відьмою»?

По-перше, це абсолютно інша сценографія й візуально-звукове оформлення. По-друге, текст п’єси скоротили й прибрали деяких персонажів, але оригінальна мова героїв здебільшого збереглася. Крім економа Зеленського, який став Залуським, інші дійові особи залишилися зі своїми іменами. А от говорячи про відмінності між п'єсою Карпенка-Карого й виставою Уривського неможливо не згадати, що чоловічу роль фактора Маюфеса зіграла Катерина Рубашкіна.

«Спроба створити щось нове — те, що я не робив. Навмисний крок поекспериментувати над собою, бо таку виставу роки два тому я б не поставив», — розповідає режисер.

Проте є момент, який перегукується з іншою виставою Уривського. Вирішуючи «іти у світле майбутнє», Соня і Калинович у «Хазяїні» крокують на місці, підстрибуючи й високо підіймаючи ноги, чим нагадують Миколу з Ганною з «Украденого щастя» в театрі «Золоті ворота». Тоді, за переосмислення п'єси Івана Франка режисер отримав премію »Дзеркало сцени».

«Мені сподобалася вистава: сценографія, музичне оформлення, акторські роботи й режисерські ходи. Іван від вистави до вистави шукає щось нове. Хоча мені не вистачило катарсисних моментів десь у середині, які б зламували стиль», — ділився враженнями про виставу співзасновник і генеральний продюсер кінофестивалю «Миколайчук OPEN» Олексій Гладушевський.

Поцілунки корупціонерів, залежність від грошей та відзнаки для «героїв»

«Хазяїн» сповнений яскравих символів та акцентів, що розкривають проблему корупційних схем. Найбільш виразний, мабуть, — образ долонь, які світяться в темряві після рукостискання на знак домовлености про «допомогу». Протягом усього дійства герої час від часу облапують одне одного тими ж брудними долонями, щоб перекласти відповідальність. Можете собі уявити, той особливий сміх у глядачів, що викликали обійми й поцілунки як символ псевдозгоди, поваги чи дружби.

Цікаво, що дія вистави й, відповідно, домовленості героїв стосовно бізнесу та грошей, перебувають під пильним наглядом камер відеоспостереження. Відеопроєкцію глядачі бачать на телеекрані в самому центрі сцени. Насправді всі — від найнижчих до найвищих соціальних та політичних прошарків населення — бачать і знають, що відбувається. Але їх, як і стадо овець, що час від часу з’являються на екрані телевізора, — складно змусити діяти й щось змінювати. А головне, що крадії можуть без остраху визнавати свою причетність, бо «кожен краде по-своєму».

Як каже Пузир, «користь треба з усього витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни!» От усі й тягнуть…

Так, епізод за епізодом герої стають залежними від грошей. Статки тримають Терентія Гавриловича на цьому світі до самісінької труни. Він думає про хазяйство, навіть коли донька вже складає йому на грудях руки, закриває очі й «висаджує» біля голови дерево.

З темою корупції та бізнесу режисер раніше не працював. Зокрема у контексті протестів під стінами КМДА це питання набуває неабиякої актуальности. Так, протест Калиновича у виставі зі шматком цегли в руці, який за переконанням «хазяїв» є хлібом, мимоволі нагадує акцію проти нецільового використання коштів столичного бюджету. Щосуботи активісти збираються на мітинг «Гроші на ЗСУ», де вимагають переглянути розподіл коштів і переспрямувати їх на допомогу військовим.

Але це не всі теми, які виринають у «Хазяїні». У новій інтерпретації вистачає і більш сучасного контексту.

Наприклад такий сюжет: у певний момент ліворуч на піджаку Терентія Гавриловича починає виблискувати орден Князя Ярослава Мудрого. В оригінальному творі Карпенка-Карого Пузиреві вручили орден Станіслава. Отримав він його, звісно, за заслуги перед державою — допомогу притулку. Те, як герой вихваляється новою іграшкою, викликає запитання: чи справді нагороди від держави отримують ті, хто на них заслуговує?

Не оминули й тему культури. Зокрема обговорюючи «справи» за обідом (до речі, запах капусти добряче розлетівся глядацькою залою), головний герой каже: «Тільки трохи піднявся, голодних годуй, школи будуй, пам’ятники став [Котляревському]». В умовах війни з Росією ця тема сприймається дещо інакше: одразу згадуєш зруйновані школи й заховані від ушкоджень пам’ятники українським митцям.

Ну і трохи про Зеленського, який став Залуським

У оригінальному творі Карпенка-Карого був такий собі економ Зеленський. На самому початку п’єси він просить Феногена замовити за нього словечко перед хазяїном: «Боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на місто Ліхтаренка; а там менше жалування, у мене сім’я…» Звісно, що «дурно ніхто нічого не робе».

У виставі Уривський змінив прізвище: Зеленського замінили на Залуського, про що написав на своїй сторінці у фейсбуці головний редактор «Главкома» Микола Підвезяний, запитавши про те, чи можна це вважати цензурою.

У свою чергу Олексій Гладушевський зазначає, що навіть не звернув увагу на зміну прізвища: «Я вважаю, що тут немає нічого такого. Оскільки Володимир Зеленський — президент країни, яка воює, мені здається, зараз недоречно жартівливому персонажу надавати його ім’я. До того ж режисер — це митець, він може змінювати класику».

Коментуючи ситуацію, у фейсбуці Іван Уривський пропонує приходити на виставу й робити висновки самостійно: »Деякі персонажі обʼєднані в одного, відповідно імена змінені, бо не хотілось використовувати дешевий прийом і спекуляції на відомому прізвищі, щоб потішити глядача, та й у структурі вистави це виглядало б недоречно».

То якою є вистава «Хазяїн»?

Наразі можна сказати, що вона не схожа на жодну іншу виставу Івана Уривського. Стилістика дійства заповнює часову прірву від створення оригінальної п’єси до сьогодні. Цю виставу варто подивитися хоча б для того, щоб відповісти на запитання — як швидко хазяйське колесо розчавить і самого господаря? Тож дивимось без жодних спекуляцій.