У Львівському апеляційному суді 19 травня поточного року відбулось слухання адміністративної справи стосовно оскарження постанови Франківського районного суду Львова щодо скасування покарання для військового правопорушника – підполковника-рецидивіста (суджений вдруге), начальника відділення документального забезпечення та контролю Західного територіального управління Національної гвардії України. Суддя Ігор Галапац одноосібно скасував покарання підполковника за частиною 2 статті 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Ця адміністративна справа особлива тим, що у ній брав участь прокурор. А в умовах війни із агресивною Москвою таке адміністративне правопорушення, якщо його скоїв військовий, можна прирівняти до кримінального.

Поява журналіста у Львівському апеляційному суді захопила суддю Ігоря Галапаца зненацька. Спочатку в своєму кабінеті, а потім у залі судових засідань він наполегливо допитувався, хто викликав журналіста для участі у судовому засіданні. У розуміння судді ніяк не вкладалась парадигма, що працівників ЗМІ може цікавити та чи інша судова справа із судових реєстрів у рамках їхніх професійних інтересів.

Перед початком судового засідання суддя Ігор Галапац намагався нашвидкуруч зорганізувати коаліцію із учасників процесу проти присутності журналіста. Однак, коли прокурор, поважаючи права журналістів, не піддався на провокацію і тричі поспіль поклав на головуючого персональну відповідальність вирішити, чи порушувати статтю 171 Кримінального кодексу України, ініціатор коаліційного замислу неохоче облишив свою затію.

Юридичний лікбез

Принагідно для судді Ігоря Галапаца доцільно провести короткий екскурс в юриспруденцію. Присутність журналіста у залі судового засідання залежить виключно від того, яким є цей судовий процес – відкритим чи закритим. Але аж ніяк не від бажань судді, а тим паче від примх підсудних. Оголошення закритим судового процесу (або його окремої частини) належить до сфери компетенції судді, який у разі виникнення обставин, передбачених у процесуальному законі, має оцінити ці обставини і прийняти відповідне вмотивоване рішення.

У пункті 6 статті 129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства – гласність судового процесу та його повну фіксацію технічними засобами. У розвиток статті 129 Конституції України Верховна Рада України прийняла Закон України «Про судоустрій і статус суддів», в якому в статті 11 «Гласність і відкритість судового процесу» чітко розписано взаємовідносини учасників судового процесу та осіб, присутніх під час судового засідання, представників ЗМІ зокрема.

Підсудний фігурант

Так уже склались життєві обставини, що підполковник Національної гвардії України став частим відвідувачем у судах. Його справи розглядали судді Степан Дзеньдзюра, Ростислав Кузан, Юрій Ванівський, Іван Гуцал та Ігор Галапац. Із цього переліку судових проваджень візьмемо два, які безпосередньо стосуються службового адміністративного правопорушення.

Історія перша

У квітні 2019 року до Франківського районного суду Львова надійшов матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності підполковника Національної гвардії України. У протоколі було зазначено, що підполковник, займаючи посаду офіцера групи аналізу та технічного керівництва відділу командних пунктів штабу Західного територіального управління Національної гвардії України, порушив вимогу частини 2 статті 52 Закону України «Про запобігання корупції». Він несвоєчасно повідомив про суттєві зміни у майновому стані, чим учинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд постановив визнати підполковника винним і оштрафувати на 1700 гривень у дохід держави, а також стягнути з нього судовий збір у розмірі 384 гривні 20 копійок. Підсудний із таким рішенням не погодився і подав апеляцію.

Суддя Львівського апеляційного суду Іван Гуцал, дослідивши справу, дійшов висновку, що постанова судді Франківського районного суду є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування із мотивів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачаються. Отож суддя Іван Гуцал залишив без змін постанову Франківського районного суду Львова, натомість апеляційну скаргу підполковника – без задоволення.

Історія друга

Не минуло й двох років, як той же підполковник Національної гвардії України вдруге став фігурантом службового адміністративного правопорушення тепер уже за частиною 2 статті 172-15 КУпАП. Ретельно дослідивши повторне правопорушення (рецидив) та обґрунтування прокурора Зеновія Голинця, суддя Юрій Ванівський постановив визнати підсудного винним у вчиненні адміністративного правопорушення і накласти на нього мінімальний штраф на користь держави у розмірі 2465,00 гривень, хоча покарання могло бути й суворішим: або штраф 4,800 грн, або арешт на 10 діб гауптвахти. Підполковник повторно не погодився із рішенням суду першої інстанції і знову подав оскарження цієї постанови до Львівського апеляційного суду.

Промова прокурора

Під час судового засідання прокурор Зеновій Голинець пояснив, чому відмова у покаранні підсудного матиме важливі суспільні наслідки. Прокурор зазначив, що військова дисципліна – це конституційний обов’язок кожного військовослужбовця добросовісно виконувати свої службові обов’язки, незалежно від військових звань та регалій. Підсудний підполковник є службовою особою начальницького складу правоохоронного органу з належним соціальним забезпеченням, пільгами та відповідним соціальним пакетом та зі своєчасним отриманням щомісячного грошового забезпечення у розмірі 19,000 – 20,000 гривень. Тобто, для підполковника створені всі умови для належного виконання службових обов’язків. Мінімально призначений штраф у розмірі 2,465 гривень – це 11% від розміру щомісячного грошового забезпечення, що є посильним для підсудного.

Звільнення підполковника від покарання є тією червоною лінією, яку перетнути нема морального права. Скасуванням штрафу буде порушено принцип невідворотності покарання та повністю знівельовані завдання, мета та суть Кодексу України про адміністративні правопорушення. Саме непримиренність судової системи до порушень Закону викарбовує у свідомості громадян відчуття поваги до Закону, порядку та справедливості, відчуття поваги до системи правосуддя. За кожною такою справою стоять конкретні прізвища суддів і прокурорів, формується судова практика, яку потім вивчають суди та правоохоронні органи України.

Аналогічні справи даної категорії вже набули суспільного резонансу та перебувають на контролі в Офісі Генерального прокурора, а правопорушник, будучи командиром правоохоронного органу, вже притягувався до адміністративної відповідальності. Однак підполковник не зробив належних висновків і не став на шлях виправлення, він знову здійснив адміністративний проступок. Його не понизили у посаді, а двічі вчинені правопорушення не позначились на його професійній кар’єрі.

Тактика сторони захисту (адвокат Артем Пащук) полягала у тому, щоби підсудний у будь-який спосіб уникнув відповідальності за вчинене правопорушення. У суді першої інстанції підсудний послідовно не визнавав свою вину, навіть вводив суд в оману аж до моменту, коли вже не міг спростувати докази свого правопорушення, які надала прокуратура. Після вже неможливості не визнати вину підсудний неохоче зізнався у скоєному.

Правопорушення підполковника посягає на визначений законодавцем пріоритетний об’єкт правопорушення, який перебуває під особливим захистом Держави в умовах триваючої збройної агресії проти України, якому в Кодексі України про адміністративні правопорушення приділений окремий розділ (порядок несення військової служби та військова дисципліна).

За таких обставин вбачається неможливим звільнення підсудного від покарання. Після фактичного уникнення відповідальності у підполковника остаточно сформується відчуття безкарності та вседозволеності, а серед особового складу військової частини буде прикре розчарування від несправедливості. Нижчі за званням військовослужбовці притягуються до відповідальності та сплачують штрафи, маючи меншу місячну зарплатню, а перед Законом всі рівні.

Деформація принципу змагальності

Однак у своїй постанові суддя Ігор Галапац не відзначив вище перелічені обґрунтовані заперечення прокурора стосовно відсутності підстав для звільнення від відповідальності військового правопорушника через начебто малозначність адміністративного проступку. Своєю чи то неуважністю, чи заангажованістю суддя порушив давній принцип «Audiamur et altera pars» (Нехай буде вислухана й інша сторона). Докази сторони обвинувачення належно вислухані не були.

У постанові судді не вбачається обґрунтування, чому правопорушник не повинен понесли покарання. Застосувавши принцип патерналізму, суддя покивав підсудному пальцем і сказав: «Ню, ню, не роби так більше, бо поставимо тебе у кут». Якщо в судовій практиці й надалі застосовувати принцип «Ut omnis criminalibus per Galapats» (Кожному правопорушникові по Галапацу), українська судова система остаточно нівелюється.

Шапіто імені Галапаца

Захисник підсудного Артем Пащук не взяв участі в останньому судовому засіданні у справі підполковника. Він написав клопотання, щоби суд розглянув справу без його присутності. Досвідчені правники, які у засіданнях Львівського апеляційного суду «зуби з’їли», пояснили, що на 99% так фривольно поводиться адвокат, який наперед узгодив зі суддею рішення у справі.

Під час судового засідання суддя Ігор Галапац ніжно, по-батьківськи ставився до підсудного: «Присядьте, будь ласка, не треба вставати», а з прокурором поводився суворо, наче із пасинком: «Встаньте, коли звертаєтесь до суду». А під час промови прокурора суддя його перебивав, демонструючи небажання вислухати аргументацію сторони обвинувачення у повному обсязі, зверхньо наказував прокуророві «не читати лекції».

Після завершення дебатів суддя начебто вийшов у нарадчу кімнату, повернувся через хвилину і зачитав резолютивну частину постанови.

Навіть давні єгипетські прудкі чиновники, скорописці, не впорались би за такий час із написанням на коліні резолютивного тексту. А тим паче суддя Галапац, для якого характерна повільна мова й неквапливі рухи. Пояснення може бути ймовірно одне – у судді вже завчасно був заготовлений необхідний текст, а постановочний спектакль у залі суду був лише наче ширмою ілюзіоніста.

Скасовуючи постанову Франківського районного суду, суддя Ігор Галапац демонстративно поставив під сумнів і професійні навички судді Юрія Ванівського. Хоча під час іспиту у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів у 2018 році суддя Ігор Галапац отримав оцінку на 10,325 балів нижчу, аніж суддя Юрій Ванівський. За результатами тестування теж з’ясувалось, що суддя Юрій Ванівський за рік розглянув 801 справу, а суддя Ігор Галапац – всього 95 справ, тобто практичний досвід у судді Ванівського у вісім разів більший. Судді Галапацу імовірно варто було би повчитись у свого колеги Ванівського, а не піддавати його рішення безпідставній ревізії.

Прокурор Зеновій Голинець під час своєї промови обґрунтовано пояснив, чому не варто задовольняти клопотання сторони захисту, навіть навів уже існуючий у стінах Львівського адміністративного суду прецедент стосовно нещодавнього притягнення підполковника-рецидивіста до адміністративної відповідальності. Проте суддя Ігор Галапац вирішив не наслідувати добропорядного прикладу свого колеги – судді Івана Гуцала, який за аналогічних обставин стосовно адміністративного порушення того ж самого підсудного підтвердив правомірну постанову суду першої інстанції.

Невідома мотивація судді

Важко сказати, якими критеріями керувався суддя Ігор Галапац, коли вирішив скасувати постанову суду першої інстанції в частині призначення покарання. Одному лише Всевишньому відомо і самому судді про його приватний інтерес у цій справі...

Не секрет, що у судді Ігоря Галапаца є син Юрій, який трудиться (або трудився) на посаді головного спеціаліста командування у Сихівському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (Сихівському РТЦК та СП – до реорганізації у листопаді 2020 року – Сихівський районний військовий комісаріат міста Львова).

Вже з огляду на те, що син судді Галапаца працює у військовому середовищі, суддя в першу чергу мав би демонструвати принцип законності та справедливості, бути взірцем у непримиренності до порушень військової дисципліни під час виконання службових обов’язків військовослужбовцями, а не показово толерувати та заохочувати в очах сина вседозволеність, безкарність та нехтування вимогами військового законодавства, Дисциплінарного та інших статутів Збройних Сил України.

Окрім морального обов’язку доброчесності суддя Ігоря Галапац має і соціальний обов’язок дбати про державний бюджет, який натомість своєю постановою позбавив надходження у 2,465 гривень штрафу.

Проблема військової юстиції

У скасовуючій постанові судді Ігоря Галапаца можна побачити й позитивний бік цієї справи. Як у краплі роси віддзеркалюється Всесвіт, так і в імовірно юридично нікчемній судовій постанові від 19 травня 2021 року суддя Ігор Галапац неусвідомлено оголив вагомі, навіть можна сказати наріжні проблеми українського судочинства в умовах московської військової агресії, а саме:

● недоцільність участі цивільних суддів у слуханні справ щодо військових правопорушень;

● нагальну потребу створення ефективної системи військової юстиції загалом, а відновлення військових судів зокрема.

Окрім того, громадськості невідомо, чи в умовах військових дій на східних кордонах України цивільні судді мають допуск до військових таємниць, про які вони мимоволі можуть дізнатись під час слухання справ із участю військовослужбовців.

Іще одна справа судді Ігоря Галапаца

У 2018 році контрабандист перевозив через аеропорт «Львів» 24 кг золотих і срібних прикрас, вартість яких становила орієнтовно дев’ять мільйонів гривень. Контрабандиста затримали, прикраси конфіскували. Згодом один зі слідчих СБУ всю конфісковану партію дорогоцінних прикрас, на яку було накладено арешт, із незбагненних причин віддав тому ж контрабандистові на «відповідальне зберігання». Зрозуміло, що коштовності зникли, а проти слідчого порушили кримінальне провадження.

У Личаківському районному суді не вважали за потрібне тримати правопорушника під вартою, проте відсторонили його від посади на час слідства і суду, а також присудили запобіжний захід у виді домашнього арешту, заборонивши залишати визначене приміщення із 22:00 години до 06:00 години.

Захист підозрюваного із рішенням Личаківського районного суду не погодився, вважав його занадто суворим, клопотав про цілодобову волю для свого довірителя під його особисте зобов’язання. Клопотання дійшло до Львівського апеляційного суду, де колегія у складі головуючого Ігоря Галапаца, суддів Альберта Белени і Василя Головатого ухвалила, щоб апеляційну скаргу адвокатки підозрюваного Руслани Юхименко залишити без задоволення, а обґрунтовану ухвалу слідчого судді Володимира Мармаша – без змін.

Із цієї ухвали вбачається, що суддя Ігор Галапац може належно здійснювати правосуддя, якщо поруч нього є колеги, які у важкі хвилини сумнівів у нарадчій кімнаті прийдуть на допомогу, щоби незрозумілі персональні мотиви не взяли гору й не заплямили юридичну чистоту судових рішень.

Ярослав ЛЕВКІВ,

приватний журналіст, спеціально для Leopolis.news