logo
17/06
12/06
11/06
10/06
01/06
31/05
21/05
20/05
17/05
30/04
28/04
26/04
18/04
13/04
2 ...

Сергій Хараху: Реванш в освіті не пройде, але ми повинні чинити активний спротив

31-05-2021 15:581283

Сергій Хараху: Реванш в освіті не пройде, але ми повинні чинити активний спротив

Політична криза в Україні набирає нових обертів. Економічні і політичні негаразди, підсилені військовою агресією та пандемією корона вірусу, спонукали до активізації проросійських сил та прихильників цінностей совка та «руського міру». Як це проявляється на теренах освіти України та Львова, зокрема, ми поспілкувались з Головою комісії освіти і науки Громадської Ради, одним з кращих вчителів України, заступником директора Класичної гімназії при ЛНУ ім. Івана Франка Сергієм Хараху.

Вітаємо вас, пане Сергіє! Читаючи ваш Фейсбук, ми побачили, що ви вживаєте доволі часто термін «реванш совка у освіті»? У чому ви його бачите?

Доброго дня вам і всім читачам Leopolis.news. Що таке совок у освіті? На мою думку, це засилля старих кадрів часів совка на рівні освітнього менеджменту. Це гальмування та тихе блокування реформи освіти, яка втілилась у нові Закони про освіту. Це відмова від запровадження нових сучасних стандартів професійної фаховості педагогів. Так сходу це найголовніше як на мене.

Давайте по черзі. Совковий менеджмент – це як?

Я більше обертаюсь у середній освіті, бо працюю у гімназії, тому буду на прикладах цієї галузі. У Львові існує пул з 20+ директорів шкіл, які потрапили у керівники ще за часів совка або у лихі  90-і. Є директори, які років по 35 керують своєю школою. Як ви гадаєте, коли краще «гартували» кадри – за комуністів чи зараз, у часи лібертаріанців, як назвали себе політики зі Слуг народу? І на чому будувався совковий менеджмент? Відразу відповідаю – на суворій і чіткій вертикалі влади. Там НЕМАЄ того, що у цивілізованих країнах називається принципами демократичного управління школою.

Це законсервований совок, який поміняв фасад та одягнув жовто-блакитні шати! Зараз демократичній владі такі директори дуже вигідні, бо вчителі та батьки у таких школах вишколені щодо дисципліни через страх. Тут немає скандалів, бо працює правило «не виносити сміття з хати», тут існує система збирання коштів на все та хабарництво керівництву як «подяка», за те, що адміністрація закладу взяла на роботу, не втручається у навчання та репетиторство. Тут цькують та звільняють за те, що ти маєш власну позицію та протестуєш проти совка у школі, де працюєш. А звільняють кого? Білих ворон, молодих вчителів, які почали швидко розвиватись в трендах світової освіти. Тут діють радянські принцип  «я – начальник, ти ніхто!», «малюємо траву у зелений колір, бо їде перевірка», «немає прав в учнів, лише обов’язки!» та ін.

А можете навести конкретні приклади?

На рівні Львова можу навести приклад коли звільнили вчительку Ліцею №2 ЛМР, де керує ватниця совкова пенсіонерка Лідія Савчук, про яку ви писали у вашій статті минулого року.

А от найбільш показовим є приклад рівня адміністративних вершин Міністерства освіти і науки. Українській спільноті не є дивним факти зрадництва та колоборанства серед офіцерів українських спецслужб та ЗСУ. Не розкрию таємницю, що зрадники в лавах СБУ Донецької області у деяких підрозділах сягали до 80% особового складу. З цим українська влада розібралась. Є вже вироки. А що робити з носіями проросійської ідеології? Тут ще, як кажуть у народі, кінь не валявся. Саме вони і є каталізаторами та провідниками реваншистських настроїв, в т.ч. і у Міністерстві освіти і науки. Я наведу приклад власного ідеологічного конфлікту з директором Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Юрієм Кононенко. У 2016 році під час одного з відряджень я спитався у львів’янки Гриневич (тоді Міністра освіти і науки) з ким можна поговорити про негайну зміну проросійської програми предмету Захист Вітчизни. Вона показала мені Кононенка. Я підійшов, познайомився і запитав, як це можна вирішити, подарував йому свою книжку – друкований посібник  з авторським уроками та програмою.

І почув дослівно таке:  «Ми не можемо змінити накази ДОВОЄННІ, тому ви пишіть теми старі, а учням розказуйте по-новому. Тобто запропонував мені брехати у документах – класних журналах, програмах, інспекторам освіти. Я трохи зніяковів від хитрості чиновника і його «конструктивної» позиції. Я розгубився, бо чиновник рівня заступника міністра прямо говорить мені про підлог шкільної документації.

Ось ілюстрація з бійцями ГРУ Російської Федерації, які зачищають Чечню від загонів Джохара Дудаєва, у сучасному українському шкільному підручнику 2018 року.

Звернення до Міністра нічого також не дало. А десятки тисяч вчителів у школах розповідали російську пропаганду, бо чиновник Кононенко не зміг вплинути на приведення програм до сучасного формату, не зміг забрати постсовкові наративи з підручників. Я був обурений, але не опустив руки і вирішив боротись далі, адже у МОНі були і прогресивні керівники. Саме вони змусили у 2017 році Кононенка взяти мене у робочу групу зі зміни шкільних програм. А пізніше я  з’ясував, хто це Кононенко, коли він у 2018 році нахамив мені та заявив, що у шкільному підручнику з брехнею та проросійськими фальсифікаціями МОЖЕ бути присутня радянська/російська історична концепція та фотографії з російськими військовими. Отже українською шкільною освітою керує людина, яка у минулому була комсомольським функціонером у Москві, отримує пенсію від уряду країни-ворога є власником нерухомості у Росії та зберігає валюту у банку-країни-ворога. Крім того дружина цього високопоставленого чиновника є громадянкою Росії. Це все викладено у статті на сайті Еnigma.

До речі, у згаданому вище ліцеї, де більше 30 років керує  пострадянська директриса Савчук до 2018 року зберігались на стінах тиру плакати російською мовою з радянською пропагандою до тих пір, поки я випадково не побачив їх під час спортивних змагань та не підняв це питання у публічній площині. Слава Богу, у Львові це поодинокі випадки. А на більшій частині України радянська символіка ще зберігається, у т.ч. і у школах. Обидва скандали з колишніми комсомольцями  – і з Кононенком і з Савчук, до речі, за правилами совкового менеджменту намагались приховати і змушували мене мовчати.

Це не вийшло, тому почали організовувати масові скарги на мій профіль у соцмережах та лякати судовими позовами.

А у чому є реванш тоді?

Я знову покажу це на прикладах з системи державного менеджменту. На фоні катастрофічного дефіциту професійних кадрів серед провідної політичної сили, яку привів до влади Президент Зеленський, старі кадри часів СРСР спромоглись поставити Міністром освіти і науки зручну їм фігуру – Сергія Шкарлета, який відомий багатьма скандалами. Комітет Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій очолює також молодий науковець Бабак, який пообіцяв підняти зарплати до 4000 доларів і батько якого є ректором і має славне комуністичне минуле. Новий закон про освіту, який підготувала влада 2014 року передбачав очищення шкіл від радянських вчителів та директорів, адже ментально і  психологічно вони не можуть бути носіями реформ, бо звикли працювати у радянській парадигмі освіти.

Ви як журналіст, мабуть, не знаєте, але до 2014 року було законом для нового вчителя у школі тільки влаштуватись на роботу тут же написати заяву до Всеукраїнської профспілки освітян. А ви повинні знати, що це профспілка, яка майже без змін прийшла до України разом з її керівниками з часів СРСР. Нею і далі керують колишні комуністи, які і у 2004 році і у 2013-14 роках під час кривавих подій на Майдані підтримували владу. А після перемоги Майдану швидко зачистили свої профілі у соцмережах від проросійських постів з осудженням та критикою Революції Гідності. Зараз в умовах слабкої влади всі керівники освіти, яким часто вже поза 60 років, намагаються вплинути на нову владу, щоб загальмувати процеси реформування української освіти.

А який вихід є з цієї ситуації, коли у владі залишилось стільки керівників з радянського минулого і які готові за будь-яких зручних умов відкотити реформи назад? 

Не дати заблокувати конкурсні процедури під час призначення керівниками всіх ланок освітнього менеджменту. Звісно окрім політичного. Де, до речі, могла би існувати система праймеріз, коли провладна політична сила проводить на вакантні місця в Уряді внутрішній конкурсний відбір. Зараз пенсіонери в МОН і на місцях намагаються відмінити норму про те, що освітянин-пенсіонер працює лише на умовах контракту і якщо його місце є вакантним. Якщо ж є кандидатура молодого вчителя, то має відбуватись конкурсна процедура. Цікавим є також те, що в МОН саме реваншистські сили зупинили впровадження сучасних стандартів працівника освіти.

Так, наприклад, за рекомендаціями європейських експертів були розроблені стандарти цифрової компетентності вчителя. Але його вже більше 2 років оголосили секретним та не впроваджують. Бо, можете собі уявити, директора пенсійного віку часто не вміють створювати власні презентаційні цифрові матеріали чи власний професійний блог і це їм роблять їх підлеглі вчителі інформатики. А два роки тому я зіткнувся з ситуацією, коли директриса школи заборонила створювати вчителям свої електронні скриньки, бо каже, що у неї її немає і їм також не треба. Правда, карантин змусив всіх швидко цифровізуватись, і Президент просуває державу у смартфоні. Найбільший опір також з боку реваншистів відбувається у напрямку прозорості навчального процесу. Наприклад, запровадження електронного журналу у школі. Бо тут вже за хабар оцінку не підробиш і на роботу не візьмеш підставну особу, адже її профіль відразу буде видно цифровими способами. Електронні системи як і систему ЗНО складно обдурити.

Які складнощі ви відчуваєте як освітянин та громадський діяч?

Як вчитель я працюю у сучасній гімназії. Класична гімназія при ЛНУ – це зразок реформування та впровадження принципів Нової Української Школи (НУШ). Тут працювати складно і легко водночас, бо відчуваєш відповідальність гостріше, але і творчості не заважають совкові штампи, бо тут їх немає. Відповідно і рівень навчання у гімназії надзвичайно високий. А от як громадському діячеві, то тут є специфічні моменти. Це погрози, психологічний тиск та образи через соцмережі та телефоном. Через масові скарги мій профіль у Фейсбук вже тричі видаляли. Бо я називаю ПРІЗВИЩА! Приїжджають під гімназію та запрошують на зустрічі. А недавно так викликали і на дуель!

Це як? На дуель?

Я викрив на прихильності до руського миру одну вчительку, так вона попросила своїх випускників, щоб вони щось зробили і змусили мене мовчати. Дуель з Юрієм Підвірним – студентом одного з військових ВНЗ у Києві мала відбутись у травні, але щось пішло не так! Це просто циркове щось твориться. Але це також елемент реваншу. Раніше цим би зайнялось і СБУ, і поліція. А зараз на моє звернення у кіберполіцію реакція була майже нульовою. Змушений все вирішувати власним досвідом та навичками.

Дякуємо за розмову!

Дякую і вам, реванш сподіваюсь не пройде, якщо ми будемо як суспільство чинити активний опір! 

Розмовляв Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news