logo
26/05
10/05
25/04
23/04
19/04
15/04
14/04
10/04
07/04
05/04
04/04
2 ...

За яку єдність насправді бореться Порошенко?

26-01-2022 11:432081

За яку єдність насправді бореться Порошенко?
Фото: liga.net

24 січня 2022 року з Петром Порошенком під час його виступу на погоджувальній раді Верховної Ради України сталася прикра обмовка за Фройдом: «Ми за єдність. На словах, а не на ділі». Ця фраза відображає всю суть нинішньої політичної діяльності п’ятого Президента – спробі відновити свій рейтинг лише завдяки гучній риториці та заграванню на настроях українців. Якщо проаналізувати політичну кар’єру Порошенка, можна чітко відслідкувати, що насправді його цікавлять виключно власні інтереси.

Репутація із шоколадними плямами

До обрання у 2014 році Президентом України про темні плями на репутації Порошенка згадували порівняно нечасто. Типовий олігарх, один з тих, хто на державних посадах та у статусі народного депутата вирішує власні бізнес-інтереси. Завдяки своїм талантам домовлятися та вигідно купувати-продавати він зумів зберігати свій вплив і за Ющенка, і за Януковича.

Не гребував Порошенко і дружніми стосунками з Путіним. У російському Липецьку спокійно виробляла цукерки одна з численних фабрик «Рошену». А у 2012 році під час зустрічі Путіна та Януковича у Криму міністр економіки в уряді Азарова Петро Порошенко з низьким поклоном стукався келихами шампанського із російським диктатором.

Водночас цей олігарх зумів не засвітитися у занадто гучних скандалах та виглядати більш-менш пристойно на фоні Азарова, Табачника та інших явних антигероїв. Це дозволило йому ефективно скористатися ситуацією у 2014 році та перемогти на президентських виборах, декларуючи раптовий патріотизм та державницьку позицію. Українські олігархи вирішили поставити на менше зло – колєгу олігарха, пам’ятаючи давню українську приказку: «Ворон воронові ока не виклює».

Однак саме за час президентської каденції сорочка президента-олігарха настільки заплямувалася, що її власник отримав рекордний антирейтинг – недовіру понад 75% громадян, який тримається й дотепер. Майже ніхто з українських політиків, крім Януковича та окремих його поплічників, не здобував такого високого антирейтингу та ще й на такий тривалий період. 

Спершу Порошенко порушив обіцянку передати незалежній стороні управління своїми активам. Потім ніяк не міг позбутися Липецької фабрики «Рошен» на території країни-агресора. До цього додалося суттєве збільшення трудового стажу для виходу на пенсію, запровадження нових податків та зборів, зокрема податку на відсотки за депозитом, провалена поліцейська реформа, скандал з Петром Інкогніто на Мальдівах, справа Свинарчуків, необґрунтоване зростання комунальних тарифів через скандальну схему «Роттердам +» та багато іншого.

Дуже скоро стало очевидним, що усі красиві патріотичні обіцянки реформ так і залишилися лише декларацією. Єдиними реальними досягненнями Порошенка став безвіз із ЄС (фактично лише для туристів, щоб «попити віденську каву та відвідати оперу»), непідписання якого стало би вироком, як для Януковича, та придбання Томосу у Варфоломія, що мало на меті єдину мету – врятувати низький рейтинг перед новими виборами Президента.

Натомість статки Порошенка, членів його сім’ї та його близького оточення лише зростали. Незважаючи на війну та економічну кризу, статки президента-олігарха зросли з $1,3 млрд у 2014 році до $1,4 млрд у 2020 році, а в квітні 2021 року він задекларував найбільшу кількість готівки серед усіх теперішніх депутатів Верховної Ради – понад 1,8 млрд у гривневому еквіваленті.

Для багатьох прихильників п’ятого Президента така бездіяльність стала неприємним сюрпризом. Але якщо уважно глянути на його політичну кар’єру та список партнерів, то це скоріше закономірність та турбота лише во власне благо.

Солідарний політичний хамелеон

За всю його політичну кар’єру Петро Порошенко зумів кілька разів побувати у протилежних політичних силах та неодноразово перефарбовував власний політичний проєкт «Солідарність».

1998 рік став першим роком у великій політиці для Порошенка. Тоді він вперше був обраним до парламенту, став членом партії Медведчука СДПУ(о) та увійшов до складу її політбюро. Тоді з трибуни парламенту він російською мовою засуджував «агресію блоку НАТО» в Югославії. Але вже у 2000 році Порошенко заснував власну партію – «Партію солідарності України», яка за кілька місяців увійшла до партії «Трудова солідарність України», більш відому з 2001 року, як «Партія регіонів».

Порошенко став співголовою утвореної «Партії регіонів», однак невдовзі залишив її, а наприкінці 2001 року партія «Солідарність» розвернулася на 180 градусів і стала частиною виборчого блоку Ющенка «Наша Україна», до списків якої невдовзі перебрався її власник.

У період 2006-2014 років Порошенко закинув свою партію та з користю для себе перебував на впливових посадах Голови ради НБУ, Міністра закордонних справ в уряді Тимошенко і Міністра економічного розвитку та торгівлі в уряді Азарова. В результаті партію «Солідарність» було ліквідовано Мін’юстом у 2013 році, оскільки вона упродовж десяти років не висувала кандидатів на парламентських або президентських виборах.

Після повернення у велику політику в 2014 році Порошенкові стало знову потрібним власне представництво у Верховній Раді, тож він взяв під контроль партію «Національний альянс свободи та українського патріотизму «НАСТУП» і перейменував її у Всеукраїнське об’єднання «Солідарність». А вже у серпні 2014 року, скориставшись феноменальним успіхом на президентських виборах (єдині вибори Президента після перших у 1991 року, як відбулися в один тур) партія змінила назву – на «Блок Петра Порошенка «Солідарність».

Але на цьому метаморфози не закінчилися. Після розгромної поразки на президентських виборах у 2019 році Порошенко вирішує позбутися свого вже зганьбленого прізвища у назві партії. Так «Солідарність» Петра Порошенка зненацька стала «Європейською». І це був ретельно продуманий маркетинговий хід – заміна негативного «Порошенко» на позитивне «Європейська». Інша цікава деталь – у ЗМІ партію переважно називають скорочено – ЄС, абревіатурою, яка у більшості асоціюється із Європейським Союзом. Тому новини на зразок: «У ЄС закликали…», «У ЄС засудили…», «У ЄС підтримали…»  часто на підсвідомому рівні викликає думки про Євросоюз, а не партію українського олігарха.

Тож за майже 25 років Петро Олексійович встиг пограти і за білих, і за чорних, стати одним із засновників Партії Регіонів, поховати, реанімувати та здійснити ребрединг власного проєкту. І при цьому активно нарощувати власні статки, незалежно від правлячої сили. Завжди солідарний з тим, з ким вигідно, – так можна охарактеризувати його політичний стиль.

Головні словесні борці за Україну

З 2019 року Порошенко та його підлеглі з «Європейської Солідарності» обрали для себе зручну політику гучної критики влади без реальних кроків із власного боку. «Прямий канал» купу разів на день подавав пряму мову свого власника щодо тих чи інших проблем. Один із рупорів ЄС, колишній регіонал Олексій Гончаренко періодично виливав тонни неконструктивної критики з метою імітації патріотичної боротьби за Україну.

Сам Порошенко під час своєї тимчасової втечі від процесу щодо державної зради гастролював Європою у пошуках борців проти «політичних переслідувань» та захисників своєї персони, переважно з числа колишніх політиків-пенсіонерів. Це було більше схоже на діяльність Путіна із залучення таких платних прихильників РФ, як Сігал, Орейро, Депардьє та інших раніше відомих, але вже нікому не цікавих персонажів.

Навіть офіційна проукраїнська позиція Порошенка значною мірою зумовлена власним інтересом – ще у 2015 році йому належали майже 80 компаній, які діяли саме на території України. Відповідно, у разі захоплення РФ нашої держави він міг втратити прибутки з цього бізнесу. А якщо йому не вдасться сторгуватися з Путіним, то й самі мільярдні статки.

Заради справедливості варто відзначити вміння п’ятого Президента виголошувати красиві промови. Із правильними тезами, відповідними настроям українців. Однак, яка користь із цих промов? І де реальні кроки для вирішення задекларованих проблем?

Все, на що реально спромоглися діячі з ЄС, це погрози чинному Президенту та вуличні акції під час його зустрічі із послами.

Легко вимагати збільшити фінансування армії і не пропонувати джерело фінансування витрат. Так само можна вимагати у природи самій зупинити глобальне потепління або у ковіду припинити поширюватися. Сьогодні, як і під час президентської каденції, Порошенко та його оточення не здатні на щось більше, ніж популістські фрази та ефектні заяви. Бо головна і стратегічна їх мета – дострокові парламентські та президентські вибори.

Адже за часів свого президенства  Порошенко продемонстрував, що його життєве кредо діяльності на благо держави і суспільства – це «Не ділом, а словом».

Хоча за сприяння надання Православній Церкві України Томосу йому варто щиро подякувати. Бо не кожен активний прихожанин Московського Патріархату, а ним Порошенко був довгий час, відважився б на таке. Але тут знову таки виникає колізія з європейськими стандартами відповідно до яких церква чітко відділена від держави і чиновники не пхаються в діла віри та церкви.

Катерина ЗАЛІЩЕНКО, для Leopolis.news