Українці у пошуках нових облич: чи мають шанс перемогти на виборах нові сили

Попит на новизну 

Соціологи стабільно фіксують серед українців значний попит на нових політиків і нові політичні сили. Через погану якість роботи політичних еліт і хронічне розчарування у владі суспільство шукає альтернативу. Електорату добряче набридли і приїлися політики, які з початку XXI століття формують політичну карту України. Українці вивчили їх риторику, перевірили у роботі. І загалом залишися незадоволеними результатами діяльності.

За даними соціологічної групи «Рейтинг» за діючі сьогодні парламентські партії «Слугу народу», «ЄС», «Батьківщину» та ОПЗЖ готові сумарно проголосувати менше половини виборців – 49,1% виборців. Тобто більша частина виборців хоче бачити в парламенті інші політичні сили. 

Підстав обурюватися провідними політичними силами і їх лідерами багато. Достатньо порівняти рівень економічного розвитку сусідів та України – і питань не виникатиме. Але потреба в оновленні політичної системи в українців не зовсім свідома і послідовна. І радше підкоряється емоціям, ніж здоровому глузду та аналітичному мисленню. Не дивно, що в Україні довгий час перебувають на плаву відомі ще з 90-х років політики. Частина з них давно скомпроментована. Вони залишаються на плаву, вчасно міняючи назви партій, або зраджуючи попереднім політичним проектам. Але за відсутності цікавих альтернатив і обмеженої пропозиції, вони продовжують перебувати на вершині політичного олімпу. А деякі умудрилися сформувати власну електоральну секту прихильників.  

У 2019 році в Україні відбулася електоральна революція. Бажання значної частини суспільства оновити політичний клас нарешті здійснилося. Воно було настільки сильним, що блокувало критичне мислення і об’єктивну оцінку. Українці отримали повний комплект нових облич, на які так давно чекали. Нові обличчя заполонили усі гілки влади – від президента до уряду та парламенту. Вони кардинально змінили політичну карту і сформували у парламенті такий феномен як монобільшість.  

Здавалося, ось воно... Нарешті давня мрія українців стала реальністю. Тепер їх доля у руках людей, які раніше ніколи не були у владі і не займалися політикою. Соціологічні опитування тих часів фіксували високий рівень оптимізму та віри у майбутнє. Але не так сталося, як гадалося.  

Коли нові стають старими  

Українська політична система має свою особливу самобутність. Формально вона характеризується відносною відкритістю та змагальністю, хоч і дуже залежна від фінансових ресурсів. Але нові обличчя, які час від часу виникають на політичному ландшафті України, через відносно короткий проміжок часу втрачають свою новизну і особливий шарм. У новітній історії України не раз спалахували політичні зірки. Та цикл їх життя був коротким. Вони швидко тьмяніли і зливалися з навколишньою сірістю. Втрачали свою яскраву привабливість, розчаровуючи електорат.  

Щось подібне відбулося і після 2019 року. «Слуги народу», які вважалися позасистемними, швидко стали частиною системи. Особи, які ніколи раніше не мали справу з політикою, виявили, що зайняття цією діяльністю може давати приємні бонуси. Низькі морально-вольові якості і відсутність сформованих ідейних цінностей штовхнули новообраних народних слуг на сумнівний шлях.  

Але не варто дивуватися такій еволюції представників популяції ЗЕ. Нові обличчя в Україні мають характерну рису: вони дуже швидко старіють. У затхлому політичному середовищі, де діють давно сформовані правила гри, вони швидко втрачають ознаки новизни та інакшості. Революційні слова та гасла кудись зникають. Як і бажання змінювати світ і все довкола. Натомість, відбувається пристосування нових партій і політиків до старої перевіреної роками системи. Їхня тісна інтеграція з старим політичним класом. А значить – залученість до негативних практик та дій, включаючи корупцію, лобіювання особистих інтересів та інші гріхи.  

Велика кількість нових облич після 2019 року не перетворилася у нову якість української політики та влади. Слабкий імунітет до спокус і нерозуміння, що і як потрібно змінювати у державі, привели до передчасного старіння ось цих т.зв. «нових облич».  

Обмежена пропозиція  

Після розчарування «Слугами народу» запит на нові обличчя нікуди не зник. Щоправда, тепер від них хочуть також професіоналізму і фаховості. «Дайте нам нові обличчя, але щоб вони були з досвідом і порядні», – приблизно так думає частина виборців. Та на заваді їх мріям стоїть українська політична система.  

Українська політика чимось схожа на економіку. Тільки якщо в економіці відчувається вагомий вплив великих фінансово-олігархічних груп, то у політиці – спроба монополізувати політичне середовище кількома гравцями. Володіючи величезними фінансовими і медійними ресурсами, частина політиків і партій намагається захопити за собою електоральні ніші і не допустити появи нових гравців. Боротьба за виборців – нормальний процес. Але коли доступ на конкурентне поле обмежений, це може шкодити якості політики. За таких умов навіть у випадку поганих результатів роботи політичної сили, яка перебуває при владі, вона може уникнути пониження у ранзі та втриматися у вищій лізі.  

Можливо, кругообіг нових облич в українській політиці був би значно швидшим, якби прохідний бар’єр до Верховної Ради становив 1 – 3%. Так є у багатьох демократичних суспільствах і це дає можливість бути представленими у парламенті навіть малим політичним групам. Прискорення динаміки політичних процесів могло б оновити неефективні еліти. Та є ризики, що малі партії, які зайдуть у парламент, стануть сателітами великих гравців. Мало того, крупним політичним силам вигідно сформувати кілька псевдонових проєктів, продати це народу в яскравій обгортці, благословити на вибори і завести у Раду. А потім використати, як резерв для поповнення власної політичної ваги. Але тут все залежить від амбіцій і впертості робити зміни цих нових утворень. 

Варто звернути увагу й на інше. Серед переліку сил, які можуть потрапити у парламент при зниженні прохідного бар’єру, частина вже була у великій українській політиці. Поряд з партіями, які займають державницькі позиції, до парламенту за таких умов можуть зайти і проросійські сили чи орієнтована на місцевих олігархів проєкти. Наскільки це потрібно і вигідно Україні? Ну але це вже, як кажуть, «іздєржкі» демократії. 

Незважаючи на стабільний попит, наразі на обрії не дуже багато претендентів на «нові обличчя». Можливо, вони з’являться ближче до виборів. Є шанси, що на загальноукраїнський рівень спробує піднятися хтось з представників регіональної еліти. Серед умовно нових облич виділяється хіба що Сергій Притула і його проєкт із не зовсім вдалою назвою «Партія 24 серпня». Раніше шоумен вже пробував себе у київській політиці. Вийшло не дуже успішно.  

У 2020 році більшість зареєстрованих політичних партій в Україні мали яскраво виражену регіональну складову. У 2021 році з’явилося 12 нових партій: «Наше місто», «Гарант», «Дія», «Досвід», «Мова», «Народна ініціатива», «Рідна партія України», партія «Рішучих дій», «Сила єдності», «Соборність», «Центр», «Українці». Деякі з них мають навіть власні сайти, де можна ознайомитися з програмою політсили. Так, партія «Центр» своїм завданням ставить досягнення добробуту. Партія «Українці» позиціонує себе як партія платників податків. А партія «Єдності» назвала свою ідеологію єднанням. Словом, обирати формально є з кого. Але мало хто здатний піднятися на загальноукраїнський рівень і проникнути у серця виборця.  

Нагадаємо, що на початку лютого партію «Слуга народу» готові були підтримати 18,3% серед тих, хто буде голосувати та визначився із вибором, партію «Європейська солідарність» – 17,1%. За «Батьківщину» готові голосувати 10,8%, партію «Опозиційна платформа - За життя» – 9,7%. Партію Разумкова «Розумна політика» підтримують 5,9%, партію Мураєва «Наші» – 5,5%. За партію Притули «24 серпня» готові проголосувати 5,3%, за партію «Сила і честь» – 5,2%, Радикальну партію – 4,7%, партію «Українська  стратегія Гройсмана» – 4,0%, партію Шарія – 3,4%, «УДАР Віталія Кличка» і ВО «Свобода» – по 2,8%. Рейтинг інших політичних сил – не більше 2%. 

Але українська політика найбільше цікава саме тим, що вона є абсолютно непрогнозованою. Кожні парламентські вибори дарували Україні сюрпризи. І за півтора року до наступних виборів їх, сподіваємося, ще буде немало. Але все однозначно залежить від виборців. Як у тому анекдоті про цибулю: «Бачили очі, що купували. Тепер їжте, аж повилазьте!».  

Роман КОРНІЙЧУК, для Leopolis.news