За зухвалими вимогами Московії до США і до НАТО, щоби оборонний Альянс повернувся до стану 1997 року, бовваніє бажання Кремля домогтись капітуляції Заходу. Причина такої зухвалості – Китай, який під’юджує Московію до геополітичної авантюри.

Початок війни Московії проти України Путін заклав ще у 2007 році під час Мюнхенської конференції з питань безпеки. У своїй доповіді він озвучив тези, які були сприйняті як пролог до нової «холодної війни». А головною тезою стала заява Путіна, що він відмовляється миритись із поточним статусом Московії як із аутсайдером світової політики.

На початку 2022 року Кремль вкотре нахабно вимагав, щоби Захід дав Московії гарантії про не розширення НАТО і повернувся до свого статусу 1997 року. Тобто, щоб усі країни, які долучились до оборонного Альянсу після цієї дати, виключили із НАТО.

Така безцеремонність Путіна схожа на поведінку пітерського шпаньонка, який сміливо чіпляється до пристойних перехожих, знаючи, що за рогом стоїть бурмило, який не дозволить надавати йому запотиличників.

На політичній арені роль такого «бурмила» виконує лідер Китаю Сі Цзіньпін. Китай уміло використовує психологічну особливість Путіна запопадливо прислуговувати сильному і його вроджену ненависть до всього прогресивного, до західних цінностей.

У протистоянні зі Заходом Сі Цзіньпін використовує Путіна наче навіженого шакала і дає зрозуміти західному істеблішменту, що тільки у Пекіна є придатний намордник для угамування Москви. Як у випадку, наприклад, із непорозумінням між Путіним і Токаєвим: суворий окрик із Пекіну – і московські терористи поспіхом за три дні покинули територію Казахстану. Водночас, після приниження Московії в Казахстані, Сі Цзіньпін запевнив Путіна, що завжди простягне йому руку допомоги, якщо той буде вірнопідданим васалом, таким як Токаєв. За таких умов Кремлеві можна буде і не остерігатись наслідків західних санкцій за агресію проти цивілізованого світу.

Пекін і Москва проти України

У Кремлі вирішили, що політична воля Заходу ослаблена пандемією, інтересами великого західного бізнесу, який прагне преференцій від Московії, а також відсутністю на Заході далекоглядних, прагматичних і авторитетних лідерів.

Джо Байден допустив помилку, запросивши Путіна на зустріч навесні 2021 року під час першої масової концентрації московських терористів біля українського кордону. Цю зустріч Путін розцінив як ознаку слабкості та готовності «торгувати» Україною в обмін на гарантії невтручання Московії у протистояння між Вашингтоном і Пекіном. І сьогодні, аналогічно, намагання Зеленського зустрітись із Путіним за столом перемовин, щоби зупинити війну, у Кремлі теж трактують як слабкість і вимагають попередньої капітуляції.

У грудні 2021 року США звернулись за допомогою до Китаю, щоб уникнути вторгнення Московії в Україну, проте Пекін передав цю інформацію Москві. Китайці розповіли Путіну, що США намагались посіяти розбрат між Китаєм і Московією і що Китай не буде відмовляти Путіна від вторгнення в Україну.

Фактично, Китай дав Путіну карт-бланш на військову агресію проти України. У той же час, під час міжнародних зустрічей, Китай запевняє, що він поважає територіальну цілісність усіх країн і що конфлікти необхідно вирішувати за столом перемовин. Однак міністр закордонних справ Китаю вкотре підтримав і претензії Московії, що Україна створює загрози для режиму Путіна. А які саме загрози для Московії можуть бути від України, китайці не уточнили.

Своєю лицемірною політикою Сі Цзіньпін хоче досягти дві мети:

♦ переконати Захід, що без Китаю для всього світу не буде спокою від Московії, але для цього Пекінові необхідно надати сприятливі міжнародні преференції;

♦ ослабити режим Путіна з метою більш плинного повернення майже 2-х мільйонів квадратних кілометрів китайських земель, які Московія захопила впродовж 1858-1915 років.

Для Китаю Україна стала тією розмінною монетою, якою Пекін вирішив заплатити за свої політичні амбіції, а українська кров, пролита у війні з Московією, відповідає національним інтересам Китаю та його геополітичній стратегії.

Ба більше, Китай оголосив, що повністю відкритий для імпорту пшениці та інших товарів із Московії, що є ознакою зміцнення двосторонніх зв’язків Москви і Пекіну на тлі нових санкцій, запроваджених проти Кремля.

Юрій Пойта, керівник секції Азійсько-Тихоокеанського регіону в дослідницькому центрі New Geopolitics Research Network, розповів, що Пекін діє лише з вигодою для своїх прагматичних інтересів. Навіть більше, Китай готовий до будь-яких дій, які можуть загрожувати інтересам України.

Експерт наголосив, що українському керівництву необхідно врешті усвідомити, що Китай – це не меценат, не донор міжнародної допомоги, не джерело дешевих кредитів без відповідних політичних зобов’язань, не драйвер для розвитку і процвітання, і навіть не партнер. Китай – це глобальний гравець, який для реалізації своїх інтересів готовий вчиняти дії, які можуть нести загрозу національній безпеці України.

Глобальні інтереси Китаю в одному – виграти у стратегічній конкуренції зі США. Отож Китай докладає чималих агресивних зусиль, щоби використати Україну як джерело військових технологій, які можуть змінити міжнародний баланс сил на користь Піднебесної.

Ярослав ЛЕВКІВ, приватний журналіст, для Leopolis.news