logo
08/12
05/12
30/11
29/11
28/11
18/11
16/11
04/11
03/11
01/11
28/08
29/07
2 ...

«Я відчула, що таке пекло, у свої 23 роки»: історія жительки окупованого Херсона

13-06-2022 15:332950

«Я відчула, що таке пекло, у свої 23 роки»: історія жительки окупованого Херсона
Фото: ТСН

Кажуть, що вічно можна робити три речі: «Дивитись як горить вогонь, як тече вода та слухати як херсонці розповідають свої історії».  І ні, це вже не історії про туристів чи моряків, які так подобаються дівчатам, а про окупантів, які силою витягують людей з домівок,  про списки «фільтрації» та нелюдські злочини.

Уже понад три місяці Херсон окупований російськими військами. Частина жителів не витримують постійного тиску і покидають рідну домівку. Вони долають великий по часу шлях, щоб виїхати на підконтрольну ЗСУ територію.

Винятком не стала і Ірина. Це 23-річна жителька Херсону, яка надзвичайно сильно любить море, своє місто та тепло, але тепер вона не знає, коли зможе знову пройтися по рідному пляжу чи обійняти родичів. 

Зараз Ірина з мамою та братом на Західній Україні. Жінка розповідає, що історії, які трапилися з нею та її родичами назавжди закарбувалися в пам`яті, як пекло, яке вона пережила у свої 23.

«Голим з дому»

Людей, які мають тверду громадську позицію чи працюють проти них, у нас не люблять. Мого хорошого друга, активіста, викрали і ми не знаємо де він, живий чи ні. Вони приходять до людей після 23:00, або 6:00 ранку, виламують двері і забирають тих, хто їм потрібен. Обмотують голову та руки скотчем і так як є забирають: у халатах, шортах чи навіть голим. Потім садять у свої машини і вивозять в невідому напрямку…

«Коли ти виїжджаєш , то не знаєш, чи ще побачиш сонце»

Херсон окупований з першого дня повтомасштабної війни і зелених коридорів в нас не було. Люди виїжджали самовільно: хтось просто по дорогах, ризикуючи життям, а хтось нелегально, через море. Коли ми їхали, я не знала, яка хвилина може стати останньою. Ми їхали 5 днів: ночували посеред лісів, ховалися за деревами, віддавали речі, які просили. Але я навчилася цінувати життя…Коли ми доїжджали до одного з російських блокпостів почали обстрілювати машини, які були перед нами. Ми просто вибігли з авто і почали бігти. Потім довго не виходили, а коли вийшли, то побачили нашу машину повністю обстріляну і зрозуміли, що ми щасливі люди, які можуть жити…


Фото: Фокус

«Я хочу, щоб місто знову співало»

Коли мене тут, на заході, запитують «а як там у місті» – хочеться плакати. Там справді страшно, особливо тим, хто не готовий піддаватися законам окупантів. Коли ми ще були в Херсоні (початок квітня), то найважливішим було берегти здоров’я (з ліками у місті перебої), чистити фотогалерею і чати перед виходом у місто, адже не знаєш, де і коли може опинитися твій мобільний, не фотографувати відкрито ворожу техніку, тому що це може коштувати життю.

А після 17:00 місто вимирає.

Продуктові магазини й кав’ярні працюють до 15-16. Після 16:00 не працює майже нічого. Після 17:00 стає дуже мало людей на вулиці, бо перестає ходити громадський транспорт.

«Місто щодня стає іншим»

Мені б так хотілося сказати, що все стає краще, але ні…Російські прапори зараз повсюди: на будівлі СБУ, міської ради і тд.


Фото: ТСН

Наші служби не можуть отримати виклик, а коли щось стається- приїжджають вони зі словами «ви зрадники, бо дзвонили їм (українцям)». Моя подруга, яка залишилась у місті розказувала, що стала свідком страшної ситуації. Російський БТР протаранив цивільну машину і люди бігли у лікарню, щоб приїхала швидка допомога, бо зв`язку не було. Чоловіка, який був в авто врятувати не вдалося, бо часу пройшло надто багато.

«Наш код – мова»

Коли ми говоримо між собою – це українська, адже так ми розуміємо, хто є хто. Є люди, які не хочуть розмовляти нашою мовою, то особисто для мене вони прирівнюються до окупантів, адже зараз такий час, що потрібно берегти свій код, як ніколи.  Інша справа, чи безпечно говорити з окупантами українською, якщо причіпляться до чогось і затримають, цього не знаю.

«Люди сильні та вірять, що все буде добре»

Я знаю, що настрій там бойовий. Наші люди не бояться нічого: ні затримань, ні навіть смерті, тим ми і відрізняємось від країни-ворога, адже навіть в окупованому Херсоні люди готові виходити на мітинги проти формування "хнр", попри можливе використання зброї чи сльозогінного газу. 

Подруга розповідала, що 27 квітня, у день запланованого референдуму, відбувся запланований мітинг проти створення «хнр». Містяни з державною символікою та плакатами вийшли на вулиці. Акцію розігнали використовуючи заборонені методи, після чого люди звернулись до лікарів з хімічними опіками, відкритими переломами ніг та рук та розривами  легень.


Фото: BBC

Місцеві пишуть, що місто зараз єдине як ніколи. Ця атмосфера єдності унеможливлює референдум в голові кожної здорової людини. Та і що можна сказати іншого про місто, де на стовпах висять листівки: «русский окупант и все, кто поддерживает их режим! Мы близко – уже работаем в Херсоне. Вас всех ждёт смерть!!! Херсон – це Україна!!!».

Вікторія ВІТЕР, для Leopolis.news

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України