logo
23/12
19/12
18/12
12/12
11/12
10/12
07/12
06/12
04/12
26/11
25/11
21/11
2 ...

«Вижити, вибороти, вигризти, але не ціною свого життя, бо коли гине цвіт нації, нащадків народжують ті, що примазались»

16-03-2023 16:225362

«Вижити, вибороти, вигризти, але не ціною свого життя, бо коли гине цвіт нації, нащадків народжують ті, що примазались»

Описати одним-двома словами, чим займається і ким є Андрій Мочурад, неможливо. Він – офіцер, журналіст, культуролог, тренер, мандрівник, психолог, громадський активіст, блогер, розробник настільних ігор, депутат районної ради, оператор БПЛА. У своїх майже 40 років за його плечима стільки життєвого досвіду, що вистачило б не на одну грубу біографічну книжку. Одна подорож до Антарктиди у 2019 році чого лиш варта.

За словами Андрія Мочурада, війна для нього особисто з 2014-го не припинялась. Ще до початку війни на Сході він також робив репортажі з так званої Курдської АТО в Туреччині, зокрема під час заворушень на Таксімі, а 2013 року збирав матеріали, готував статті й відеосюжети з Іраку та Сирії. У 2014−2015 роках служив добровольцем у батальйоні «Айдар». Мав кілька поранень.

З висловлювань і роздумів Андрія можна укласти цілу книжку мудрих висловів і цитат. Ось лише кілька з них: «Треба просто вистояти.. попри чужі гниди і «свої» воші», «Знищувати орків потрібно ефективно. Спільно – зробимо, по одинці – важкувато», «Війна притягує аферистів і ідеалістів», «Не розмінюйте себе на дрібнолюдиків», «На війні не має місця надто надмірній етичності», «Війна – це забіг на велику дистанцію». А ще він учасник багатьох телеефірів, телепередач про інформаційні війни та протидію російським фейкам, про використання дронів в ЗСУ, іранські дрони в росіян, про аеророзвідку, про необхідність вишколу та військовий тип мислення

Виступає з лекціями та тренінгами про вибір і значення спорядження, психологічну готовність до випробувань, про навички, які точно знадобляться на війні. Їх можна знайти на Ютубі.

Після АТО, створивши громадське об’єднання «Граніт», Андрій з головою поринув у громадську роботу. «Навіщо, будучи не першої юності, далі намагаюсь виховувати підлітків? Та бо дорослих вже пізно. А так – буде, що згадати. Хоча поєднувати все це з роботою і бізнесом було все важче і важче. Нас не налякають недореферендуми і ядерна зброя. Українці не тікають, як щурі, коли є ворожа небезпека, а йдуть навчатися військовим навикам. Тому ми продовжуємо наші тренінги. Війна може бути надовго. Тому треба підготуватися і не боятися», – говорить Мочурад.

Уже кілька років він дотичний до сфери БПЛА, дронів і, навіть, їх розробки.

«Ці місяці від лютого ми і побратими з сусідніх груп показали себе доволі ефективними. Працювали найчастіше з коптерами Мавік 3 чи Autel. Саме їх масово закуповували на фронт волонтери. Це ідеальне рішення для початківців, бо літати на Мавік 3 можна навчитись швидко і це було ефективно. Але війна змінилась. Орки вже не так часто підходять, щоб їх можна було дістати з коптера і деякі завдання коптерами вирішувати взагалі не можливо. Зараз на фронті потрібні крила. Бо крила це 20+, 40+ і навіть більше км відстані, залежно від комплексу.

Вважаю, що треба масштабувати і стимулювати випуск українських БПЛА, закупити більше безпілотників на фронт. Ну і надзвичайно важливим питанням також є координація дій підрозділів, дисципліна та банальна увага. Були випадки коли наші ж стріляли по своїх БПЛА. Прикро, але факт», – розповідає Андрій.

Зараз вони з командою продовжують збирати кошти на велику «пташку», яка буде не лише очима для воїнів, а й ударним професійним дроном. До речі, він говорить, що варто було б відродити гуртки авіамоделювання та керування дронами в школах. Корисні навички в нашому сучасному контексті, варто поміркувати про це чиновникам та освітянам!

«Якось мене чергове запитали – чого я і багато таких як я, знову добровольцем пішов у ті армійські ідіотизми, чого дома не сиділось поки повістка не прийшла, не кадровий же і по стану здоров’я міг собі нікуди не їхати цілком законно. А то нє – кинув роботу, бізнес і знову в той армійський ідіотизм. Знову добровольцем. Так от у мене з здоров’ячком все норм порівняно з пацанами, які віддали за нас своє життя. Вбийте собі в голову, що незалежність і воля, не безкоштовна, млять! Погляньте на фото хлопців, які втратили свої руки і ноги, і зрозумійте, що в країні війна і відсидітись не вдасться. Пацанів на передку треба буде міняти, а ті, що не двохсоті, не означає що вони цілі. А скільки просто контужених? Це такі що і руки, і ноги на місці, і голова, але людина вже фактично з інвалідністю. Як ви готуєтесь? Що ви робите, щоб цю війну ми виграли? Хоча кому я кричу – всі, що мене читають, це вже чули. Хтось готується, хтось просто прикидається, але всі вже те все чули, вже не цікаво. Хоча найбільший ворог – совкові некомпетентні муд@ки при високих погонах», – емоційно говорить Андрій.

«Facebook закриває нам рот, коли ми розповідаємо, як росіяни вбивають українців. Навіть, коли ми просто пишемо дописи, де немає ні жахливих фото і слів «росіяни» чи «москалі». Навіть, коли ми просто пишемо, що хочемо розмовляти своєю мовою. Цукерберг, ти терорист! Facebook допомагає вбивцям! Отже він теж вбивця? Припиніть свою політику цькування! Агов, українці! Чому досі ніхто не додумався біля офісу корпорації МЕТА в США вивісити галерею фото звірств руssні, які так блочить ФБ та інста? Нехай пояснюють, чому вони підтримують геноцид українців. То що, є українці з яйцями в США?», – ділиться ідеєю донести правду про війну до керівництва МЕТА лейтенант Мочурад.

Він наголошує, що на фронті важливо вижити. У тому числі, щоб не «потекти кукухою». Але те, що з війни повертаються не ті люди, які туди йшли, ми знали ще з 2014-го, ще з АТО. Згадує про час до 24 лютого 2022 року:

«Я влився у команду ІТішників у ролі ПМа проектів по БПЛА і кайфував від роботи та команди, й від Елексу в цілому, і мені дуже пощастило з шефом Роман Павлюк. Випустив настільну гру про здорове харчування та подав художникам у переддрукарську підготовку ще 2 настільні гри, одну з яких планували випустити разом з Богдан Кордоба. Поставив на ноги роботу студії інтер’єру «Студія Трикутник - Дизайн. Ремонт. Реставрація» з стратегією розвитку на рік. Знайшов клієнтів на 1,5 роки вперід, вийшов на дійсно складні проекти та зайшли в реставрацію старожитностей, працевлаштував 12 осіб, переважно атовців (студія досі працює, поки без мене). Переосмислив своє розуміння бізнесу та куди рухатись завдяки курсу від Denys Prylutskyi. Почав писати книгу. Завершив дизайн-проект власної дворівневої квартири і розписав аж до спрінтів, щоб завершити мансарду, про яку мріяв з дитинства, і документи по якій зайняли 5 років. Вже закупив матеріали та, навіть, виклав тротуарну плитку до під’їзду, готуючи до висадки туї ... і тоді настало 24 лютого… А потім як в тумані: коптери, спроби оформитись, повзання по посадках, пошук коштів на літак, армійські довбо**ізми, ремонти машин. Аліса в країні чудес курить тихенко в тамбурі».

 

«Бейден Пауел писав, що друг, як черевики – лише в горах дізнаєшся, чи добрі. Черевики з ebey були добрі, до гір було з 1000 кілометрів. Війна ж дуже швидко показувала, хто людина честі, а хто г@ндон. Жодна темна конячка не могла залишатись такою темною, за неї говорили вчинки і присутність чи відсутність страусячої поведінки. Гірше були хіба що цивільні, які свою цивільність пробують принести в армію і таким чином роблять ще більше зла, бо діють з благочестивих намірів. А потім, мовляв так якось вийшло. І це була не проблема освіти, а проблема військової традиції, культури воїна. Бо більшість речей, що є адекватними у цивільному житті, не діють на війні, бо це війна. Це інша реальність. Тут навіть логіка інша, а барви контрастніші. Не те, щоб лиш чорне і біле, але поляризація дуже відчутна, і кольори насичені. Якщо ці феномени можна називати кольорами. Армія – інститут примусу. Війна – суцільна не справедливість. Тому так важливо підбирати достойних напарників і побратимів. З іншого боку з скількома чудовими і світлими людьми мене звела доля за ці місяці. Війна додає контрасту. Боягузи показують свою нікчемність, хоробряки фігачать, як заведені, амбітні пустопогонники, сірі кардинальчики... Мольєр би плакав. І ота приреченість, що не будеш жити вічно і живи отут і тепер, вона робила життя якось більш наповнене змістом, якщо не закопувати себе в рутину. Ну і звісно, мати трішки фарту.

А коли потрібно було вчергове звіритись з орієнтиром і системою координат, то дуже помічним ставав Декалог націоналіста, вивчене і пройдене на вишколах та таборах, гуманітарна освіта загалом та латинське «Орел мух не ловить».

На війні легко стати героєм. Просто померти. Решту зроблять за тебе, ти ж бо не можеш нічого заперечити. На війні важко вижити, щоб не зламатись і не зневіритись. Жити. Лиш без зайвої бравури і пустого героїзму. Постійно крутилось утопічне бажання, щоб навколо було більш людей, що були на таборах патріотичних ГО, подискутувати, не пояснювати, як складається ватра і зловити кайф, навіть, копаючи лятрину бо говориш однією мовою з побратимом. Мовою вузлів, траншей, колотих дрів і націоналістичних розмов. Все це, залишаючись утопічним бажанням, ще раз показувало на скільки війна відмінна від юнацьких вишколів і що романтика на війні хіба що у тіктоках та книжках спогадів тих, хто доживе. Живіть тут і зараз. Думайте про завтра та сприймайте, що завтра може й не настати. І не розмінюйте себе на дрібнолюдиків», – ділиться своїми роздумами Андрій Мочурад.

Ось його порада усім, хто хоче вірою і правдою прислужитися своїй країні: «Не здаватись і не залежуватись. Не романтизувати, бо гидоти багато і навколо теж. Вижити, вибороти, вигризти. Але не ціною свого життя. Бо коли гине цвіт нації, нащадків народжують ті, що примазались. У корпусі Українських Січових Стрільців було гасло: «Хто не знає мети, не знайде дороги». Ми свою дорогу знайшли, бо мета наша одна – поразка Московії і перемога України».

Андрій Болкун, Leopolis.news