Пропаганда кремля маніпулює історією як зброєю проти українського суверенітету й переконує своїх громадян, нібито «не загарбує Україну, а повертає свої – споконвічно російські землі», які колись були під владою росії. Українці могли б перетворити цю російську історичну зброю на бумеранг. Як це зробити та на які «споконвічно російські землі» Україна має право, згідно з історичними документами, розповів Mind політолог Валерій Майданюк.

Сприймати серйозно аргументи «історичної справедливості» приналежності територій буквально було б помилковим, адже в історії було чимало геополітичних перипетій і безліч держав володіли віддаленими країнами й землями. І якби сьогодні хтось хотів повернути землі, які сотні років тому належали якійсь країні – у світі почалася б війна всіх проти всіх. Але оскільки москва першою почала цю небезпечну гру, Україні також є за що «виставити рахунок» росіянам щодо історичної справедливості приналежності багатьох земель сучасної рф.

Українська військова операція в Курській області покрита секретністю подальших планів, але завдяки цьому й створюється ймовірність відносно тривалого українського контролю над частиною Курщини.

Є версії, що Київ може обміняти Курщину на окуповані українські землі, створювати «зону безпеки» для українського кордону, керовану військовою комендатурою ЗСУ чи навіть формувати «Курську народну республіку» під управлінням російської демократичної опозиції. Але не можна відкидати варіанту, що кремлю буде начхати на Курщину й він до останнього концентруватиметься на загарбанні українського Донбасу, а Курщина ще довго залишатиметься під українським контролем.

В усіх трьох варіантах Україні потрібне ідеологічне та історичне виправдання воєнних дій на території рф (які можуть затягнутися) як для свого населення, так і для міжнародної спільноти та підняття ставок перед москвою. На відміну від російської пропаганди, Україна має достатньо вагомі історичні й науково обґрунтовані підстави на прикордонні території країни-агресора.

Почнемо з Київської Русі, яка, попри апеляції російських істориків, управлялася скандинавською династією й «українців ще не було» (наче росіяни вже тоді сформувалися), була від початку державою київських князів. Києву належали всі землі теперішньої білорусі та ерефії аж по Волгу й Біле море, включно з теперішніми москвою і санкт-петербургом. Україна поки не заявляє, що ці території «незаконно вийшли зі складу Київської Русі», але хтозна, як усе повернеться в майбутньому. Тож для зменшення амбітності російських територіальних претензій до нас, не зайвим буде змусити ворога обороняти своє. Навіть якщо зменшити наш історичний рахунок до суто «української частини» Київської Русі, то й тут росія нам винна.

Одне з наймогутніших у Х–ХІІ ст. Чернігівське князівство володіло територіями сучасної Брянської, Рязанської, Тульської та інших областей. Чернігову належали такі «споконвічні наші землі», як Курськ, Воронеж, Козельськ, Тула, Калуга, Орел, а кордони Чернігівського князівства на півночі сягали 20 км від стін тодішньої москви. Ну як стін – якогось тину з хмизу, очерету, палиць і ще деякого матеріалу. Вся південно-західна частина сучасної москви стоїть на землях Чернігівського князівства. Які там ціни на землю зараз у москві? Українцям також є що «пред'явити» росіянам щодо «історичної справедливості».

Курщина – історично українська територія

Частково й тимчасово окупована росіянами Курщина також не завжди була російською. Досі збереглися палати гетьмана Івана Мазепи в Курській області. На території Рильського району є три села – Іванівське, Степанівка та Мазепівка, що разом утворюють повне ім’я українського гетьмана: Іван Степанович Мазепа, який їх заснував. А загалом у власності гетьмана згадується два десятки сіл на Курщині, де мешкали переважно українці. Хроніки свідчать про володіння Мазепою також 25 тис. кріпаків у московії. Тож задля тролінгу імперських амбіцій москви, Україна може вимагати мазепинські володіння разом із кріпаками.

Показово, що українська «спеціальна воєнна операція» відбувається на землях Східної Слобожанщини – здавна заселених українцями земель, що нині розташовані в межах Курської, Білгородської та Воронізької областей рф. Ще за часів Байди Вишневецького тут були поселення українських козаків, які у XVI становили більшість. За переписом населення 1897 року в Курській губернії проживало 528 000 українців (22% населення), причому в деяких повітах вони становили більшість: у Грайворонському – 59%, Новооскольському – 51%.

Закон УНР від 29 листопада 1917 року проголосив проведення виборів до українських Установчих зборів у Путивльському, Грайворонському та Новооскольському повітах Курщини, а також в Острогозькому, Бирюцькому, Валуйському та Богучарському Воронезької губернії. Після радянської окупації більшовики довго вагалися щодо включення до УСРР Суджанського, Грайворонського, Бєлгородського й Корочанського повітів і вирішили передати ці землі росії, залишивши поза Україною приблизно 1 млн українців.

До сьогодні українська мова збереглася в частині південної та західної Курщини, що росіяни намагалися приховати, називаючи її «діалектом» та «оскольським говором російської мови». Останні відео розмов місцевих мешканців із вояками ЗСУ засвідчують трагедію русифікації українців у рф: бабуся розмовляє чистою українською, але вважає себе росіянкою, адже цю ідентичність влада насаджувала століттями. За переписом 2010 року на Курщині українцями визнали себе 13 600 осіб (1,2 % населення).

Українське коріння є у багатьох російських територій

Ще одним давнім українським регіоном під російською окупацією є Стародубщина – найпівнічніша з українських етнічних земель, яка зараз є частиною Брянської області. Саме на Стародубщині було створено визначний український національний твір «Літопис Самовидця». Ще з 1663 року це була територія Стародубського козацького полку. Відповідно до Брестського миру 1918 року всі сторони, й москва також, визнавали Стародуб частиною Української Народної Республіки.

Після більшовицької окупації Стародубщину розділили між білоруссю та рсфрр, передавши Україні лише один район – Семенівський. Сьогодні історична українська Стародубщина займає 12 районів Брянської області рф: Гордієвський, Злинковський, Климовський, Клинцівський, Красногорський, Мглинський, Новозибківський, Погарський, Почіпський, Стародубський, Суразький та Унецький.

Курщина, Білгородщина, Стародубщина, включена до складу білорусі Берестейщина (місце підписання історичної Берестейської унії) – це лише «офіційні» українські землі, які легітимно та юридично належали Гетьманщині та Українській державі, і москва це визнавала.

А є ще й Кубань, яка тричі вела переговори щодо входження до складу України. Кубанська народна республіка, у якій у 1910-х роках проживало приблизно 1,4 млн козаків, у 1918 році відправила до Києва делегацію і підписала обʼєднання з Українською державою на федеративних засадах. Тоді повністю об'єднатися не вдалося через більшовицьку окупацію, але акт народного волевиявлення був зафіксований, і ця історична зброя ще чекає свого часу й пробудження української сили.

Використати проти росії її ж методи

Сьогодні Україні варто пам'ятати про наші землі під російським орлом із двох причин.

По-перше, у перемовинах із москвою потрібно не лише оборонятися, а й наступати та висловлювати власні територіальні претензії. Цілком можливо, що, коли українці ревно вимагатимуть Курськ, Стародуб, Бєлгород і Кубань, а кремль – чотири українські області, міжнародна спільнота волітиме за краще обом сторонам зупинитися на кордонах 1991 року.
По-друге, не варто відкидати ймовірності, що ЗСУ доведеться зайти, окрім Курщини, і на інші землі рф, і нам потрібно мати історичне та моральне обґрунтування, що «ми не окупанти, які захоплюють чуже, а що ми повертаємо своє». Не ми почали цю абсурдну гру, але агресору буде зрозуміліше, коли йому пояснять його неправоту його ж власними методами.

Валерій Майданюк, політолог, mind.ua