Поява в різних куточках світу лідерів, які видають себе за представників того аморфного утворення, що називається народом, та проголошують боротьбу з елітами всупереч національним інтересам.

Знаєте, найгірше в будь-якій демократії – це те, що «проста людина» від неї втомлюється. Скільки там того життя?! Треба вирішувати якісь особисті проблеми, приділяти час для особистого зростання, просто відпочивати з півасиком чи без. А тут постійно: читай, слухай, аналізуй, вибирай, контролюй, протестуй... Та кому це все потрібно?! Простіше обрати один раз вождя чи фюрера, чи там ще якогось лідера – і нехай він аналізує і вирішує. Популісти це знають і дуже вміло використовують.

Саме так одного разу вирішили німці, втомлені «веймарською республікою», та обрали собі фюрера. І були дуже задоволені, поки не почали бомбити їхні міста та видавати продуктові картки. Але і тоді вони вважали, що в цьому винен не фюрер, а підступні євреї.

І перебрехати, перелицемірити, перевершити в підлості, «закидати шапками» популістів все одно не вдасться. У цій справі їм нема рівних. Тваринні інстинкти, на яких грають популісти, розвинені в рази краще і завжди матимуть підтримку у маси.

Не маючи кількісної переваги над ворогом, нам нічого не залишається, як удосконалювати якість і людяність. А носієм якості у всі часи у всіх народів була активна меншість. Думаюча, сильна, агресивна меншість, яка знає і розуміє, що зло завжди ховається в утопіях.

Обіцянки побудувати ідеальний світ часто закінчуються терором. Жодне суспільство не може бути досконалим, але може бути достатньо вільним, щоб люди самі його покращували... Тож будьмо уважними до мови, яку використовує влада. Бо той, хто починає змінювати значення слів («війна – це мир», «несвобода – це безпека»), готує нас до тиранії.

Олег ФИЛИК, доктор філософії з політичних наук