І не хочу ним ставати . Я не ходив на паради і не пив за Україну . Я її будував. Будував 15 років , навчаючись , працюючи в Лондоні та надсилаючи сюди щомісяця «привіти» по Western Union. Так робили тоді мільйони і зараз продовжують десятки мільйонів – з Англії Америки Італії Польщі…

І робитимуть далі ! Вперше незалежного українця я побачив не в Україні. Я побачив його в Британії . О так це був УКРАЇНЕЦЬ . Не субсидіант - а затребуваний чужою і непотрібний своїй громадянин, який зробив свій вибір.. Незалежність це вибір . Вибір того від чого хочеш залежати сам. У нас такий вибір є… Ні!. Незалежність не носить личини загальноприйнятих переконань і парадностей . Незалежність це не набір гасел і не ідеологія . Незалежність завжди персональна . Наша особиста незалежність ґрунтується на унікальних обставинах нашого життя .

Саме завдяки їм , завдяки тим , що поїхали завдяки тим, що повернулися і завдяки тому, з чим вони повернулися, ми маємо справжнє як на мене розуміння НЕЗАЛЕЖНОСТІ. І це не лише про грош. і Йдеться про самодостатність , як гарант незалежності . Тому , коли дивишся зараз на сонцесяйних «державників» засліплених славою районного масштабу незалежних лише від совісті і розуму- починає нудити.

Я народився в залежній країні. Тоді ми не були рабами але були німі . Зараз ми маємо право голосу але саме зараз раби- ми ! . Тому , що нам описують як добре ми живемо , але зробити нічого не можемо , для того щоб жити як НЕ раби. Отож , коли залежний отримує незалежність , а потім голосує за смішне, то залишається йому небагато - лише випити, закусити і далі волочити тягар помилок будівничих нашої Незалежності. Найважча , найстрашніша правда є та , яку ми так і не наважуємося сказати. Можливо це і є вона…