Учора, 17 січня, розпочалось судове засідання за позовом Генеральної прокуратури проти колишнього президента України П.Порошенка, а тепер лідера політичної партії «Європейська солідарність», у підозрі в державній зраді та сприянні діяльності терористичних організацій.

На підтримку П.Порошенка було піднято актив партії ЄС з усієї України й, зокрема, в Києві проведено масовану акцію в аеропорту де приземлився літак з фігурантом кримінального провадження. Людей звезли на захід, як в одіозні радянські часи. Мабуть П.Порошенко згадав своє комуністичне минуле: «Партия сказала надо, комсомол ответил есть».

Як розцінювати цю акцію, адже у ній взяло участь чимало українських патріотів і чи не помилились вони, бува, у своїй любові до лідера, якого з пересердя вже охрестили гетьманом і прирівняли до визначних постатей в історії України, ба навіть самого С.Бандери. Та й що переживати, якщо «гетьман», за їхнім визначенням кристально чистий і судитиме його реформований ним же український суд та призначений колись особисто Порошенком суддя?

Сто років тому за часів Української Народної республіки у політиці було набагато простіше орієнтуватись. Зокрема, до складу тогочасного парламенту Української Центральної ради станом на липень 1917 року, окрім представників Рад українських (селянських, військових, робітничих) та окремо неукраїнських (робітничих та солдатських) і просто представників національних меншин, входили такі політичні партії (всі соціалістичної орієнтації), як Російська, Українська, Єврейська та Польська Соціалістичні партії. Тобто, тоді кожен з прихильників тої чи іншої нації міг вибрати свого по духу і крові депутата або політичну партію. Все було зрозуміло і відкрито.

Інша справа сьогодні. Серед парламентських політичних партій немає жодної не тільки із виразною ідеологією, але й з визначеним національним складом. Але оскільки в Україні за останнім переписом населення 78% визнали себе українцями, мабуть, у кожній з парламентських партій більшість таки складають українці. Але головами усіх без винятку парламентських партій є євреї. І не було б нічого поганого, якби в Україні була єврейська партія, яка б представляла інтереси єврейської національної меншини, тобто 0,2% населення, за тим же останнім переписом. А так, виходить якесь шулерство – усі партії в парламенті начебто українські, але керуються євреями. Отже, українці у цих політичних партіях працюють на чужі інтереси. А єврей в Україні, знову ж таки за тим же переписом, рідною здебільшого визнає російську мову. Отже, за замовчуванням, євреї разом з росіянами, як правило, тяжіють до «русского мира» і можуть бути потенційними симпатиками агресора.

Два з половиною роки тому у передвиборчих баталіях на стадіоні, звертаючись до П.Порошенка, тодішній кандидат у президенти України В.Зеленський назвав себе «вироком Порошенку». Невже цей вирок вже близько? Бо ж не спроста сполошилась вся партія П.Порошенка. Але не поспішаймо з висновками. Слід завжди дивитись в корінь проблеми, а саме у міжнаціональні взаємини.

В.Зеленський ніколи не приховував своєї національності та завжди підкреслював, що він єврей. Інша справа П.Порошенко. Він давно осідлав патріотичну риторику і намагається приховати своє єврейське походження. А де два євреї борються, то обов’язково перемагає єврей. І до чого тут маси українців, які відстоюють одного з євреїв? Якщо раптом переможе П.Порошенко, йдеться про майбутні президентські вибори, всі євреї від В.Зеленського переметнуться до П.Порошенка. А ми українці й далі, за словами І.Франка, будемо «тяглом у поїздах їх бистрохідних».

P.S. Про національність Петра Порошенка.

За п’ять років президенства він не розвіяв сумніви щодо своєї національності. Суспільство не побачило копій метрик про народження ні його особисто, ні його батька Олексія, ні дідів тощо. Він не спростував свого єврейського прізвища «Вальцма», про що говорили окремі бібліографи П.Порошенка. Але не в прізвищі справа. Свою єврейську суть П.Порошенко підтверджував своїми вчинками. Він був одним із керівників проєврейської партії СДПУ(о). На одному із телеефірів він заявив, що українці повинні вибачитись перед євреями. Ставши президентом України, він призначив главою своєї адміністрації: спочатку єврея Б.Ложкіна, який незабаром став головою Єврейської конфедерації України, а згодом єврея І.Райніна, який потім став головою Харківської організації антиукраїнської партії ОПЗЖ. Перебуваючи з офіційним візитом в Ізраїлі у 2019 році він демонстративно нап’ялив на себе головний убір кіпу (ярмулку), символ приналежності до єврейства (див. фото).

Не забули українці і його висловлювання на свою адресу – «цинічниє бандьори» і те, що розмовляє він вдома російською мовою. І що його дружина – росіянка з Липецька (РФ) Маріна Пєрєвєдєнцева. І що його син в Лондоні ходив з футболкою із написом «Russia». І що Порошенко був одним із засновником антиукраїнської Партії регіонів. І що згодом став дияконом церкви УПЦ (МП), а потім московську церкву побудував в себе на подвір’ї. Нічого українського у П.Порошенкові немає. Все фальш. І на завершення. Всі олігархи (злодії в законі) в Україні, за винятком одного напівтатарина, є євреями. Став нещодавно олігархом і П.Порошенко. Все життя пропрацювавши на державній службі, він примудрився всупереч закону займатись бізнесом, а також незаконно заволодів мільярдними статками, ставши одним з найбагатших людей в Україні. Список злодіянь П.Порошенка можна продовжувати…

Та заради надприбутків П.Порошенко готовий натягнути на себе і всю свою родину не одну вишиванку аби під цим прикриттям продовжувати грабувати самих українців. Невже за крихти з панського столу, за шмат гнилої ковбаси від Порошенка продаватимемо Україну? Час прозріти! Схаменіться, будьте люди, бо лихо нам буде!

Ростислав НОВОЖЕНЕЦЬ