Фундаментальні принципи та основні міфи воєнної пропаганди рф в російсько-українській війні 2014-2022 рр

Усі пропагандистські сюжети які транслювали на державних каналах російського ТБ під час Помаранчевої революції 2004 року та Революції  гідності 2013-14 рр. , готувала сприятливий ґрунт для інформаційної кампанії, яка розгорнулася пізніше та продовжує розгортатися, під час воєнних загарбницьких дій на території України.

 Загальною тенденцією у висвітленні подій Майдану стало знецінення ролі  демократичних сил та відверте приниження ультраправих партій та рухів для представлення їх у негативному світлі. Саме в цей період з’являються так звані «українські фашисти» та «київські нацики», які увібрали традиції українських націоналістів періоду Другої світової війни. За для справедливості зазначимо, що націоналізм, нацизм та фашизм -  це зовсім різні поняття, проте кремлівська пропаганда такими деталями не переймається й повністю ототожнює ці терміни, спеціально намагається не тлумачити їхню суть.

Під час каденції президента путіна фінансування державних російських ЗМІ зростало з геометричною прогресією. За статистичними даними Міністерства фінансів рф за 2021-2022 рр. витрати на ЗМІ зросли на 205 %, для порівняння дотації на медицину збільшилися на 1,3%, на освіту - 0,3%. 

Взимку 2022 року російська пропаганда досягла апогею. Хоча станом на жовтень того ж року жодна демократична країна світу не вірить у твердження, які продовжують повторювати проросійські медіа, внутрішня аудиторія (а це прості росіяни) успішно споживає  фейкову інформацію та сліпо й зомбовано підтримує путінську ідеологію. 

Твердження, які використовують державні канали - не є чимось оригінальним, або вигаданим  російською владою. Основні принципи воєнної пропаганди були викладені британським дипломатом лордом Артуром Понсонбі у книзі «Брехня під час війни» (1928 р.), більш сучасну адаптацію та систематизацію його роботи зробила викладачка Вільного університету Брюсселя -  Анна Мореллі у своїй книзі «Основні принципи воєнної пропаганди» (2001 р.). Тож розглянемо ТОП-10 тверджень воєнної пропаганди російської федерації, спираючись на добірку Понсонбі-Мореллі. 

Ми не хочемо війни, ми захищаємося

«Народні республіки Донбасу звернулися до мене з проханням про ДОПОМОГУ, в зв’язку з цим… мною прийняте рішення про проведення спеціальної воєнної операції».  в. путін, 24 лютого 2022 р., Москва

«Кінцева ціль позначена мною – це звільнення Донбасу, ЗАХИСТ цих людей та створення умов, які гарантували б безпеку самої росії. От і все». в. путін, 30 червня 2022 р., Ашхабад. 

«Операція має основну ціль ЗАХИСТ людей Донецької та Луганської народної республік.»  Д. Пєсков,  3 червня 2022 р., Москва.

Переконання імперської пропаганди, що сучасний український Схід та Південь – це землі колонізовані лише у кінці ХVІІІ -  першій половині ХІХ ст. завдяки зусиллям росіян, дали підґрунтя стверджувати, що ці території є споконвічно російськими територіями. Ще у 30-ті р. ХІХ ст. сформувалась ідеологічна концепція, яка прагнула довести,  що території українського Півдня та Сходу були пусткою, аж до приходу туди росіян. І лише через дивний збіг обставин  ці землі потрапили  до складу Радянської України разом з Кримом. 

Історичні джерела свідчать, що вже за княжої доби у Приазов’ї існувало Тмутараканське князівство, яке юридично входило до складу Київської Русі. Наймасштабніша колонізація краю відбулася у ХVІІІ ст., в період Козацької доби. За чверть століття, ці території покрилися густою мережею запорізьких зимівників, слобод та містечок. У межах сучасного Луганська був козацький зимівник на Кам’яному Броді. Донецьк постав з козацького села Підгороднього, Лисичанськ з зимівника на Лисичому Байраці. Маріуполь утворився на місці козацького поселення Домаха. Політика знищення козацтва, як явища, яку розпочала Катерина ІІ, значно підірвала розвиток міст та містечок Сходу та Півдня України. Період перебування краю під владою Російської імперії дійсно мав колосальні наслідки в плані зросійщення цих територій. Проте, твердження, що Схід та Південь України є споконвіку російськими територіями, безумовно, є історичною брехнею.

Лише ворог несе відповідальність за початок війни

«На інші країни ми нападати не плануємо. Ми й на Україну не нападали. Ми пояснювали це багато разів, що наступила ситуація, яка створює прямі загрози безпеки Російської Федерації». С. Лавров, 10 березня 2022 року, Анталія.

 Російська пропаганда культивує міф, що «войовничий київський режим», який багато років фінансується американськими та західноєвропейськими урядами, створює пряму військову загрозу російській федерації. Особливо голосно відпрацьовується це твердження через поставки західної зброї на територію України та введення санкції проти рф. Також пропаганда тиражує твердження про так званий «превентивний удар з боку росії». Мовляв, війна все одно мала початися, тож краще наступати першими, щоб мати стратегічну перевагу. 

Численні опитування росіян, показують, що громадяни повторюють думки, які чують у провладних медіа та пояснюють, що «у путіна не було вибору - Україна напала б першою», або «ми захищаємо своїх російських громадян».

Лідер ворога – лихий за своєю природою та схожий на диявола 

«І навіть Зеленський, пробач мені, перший раз скажу, безголовий». «Він (Зеленський) просто аморфна людина, він не має стрижня».О. Лукашенко в інтерв’ю В. Соловйову, 6 лютого 2022 р. «Зеленський у колі своїх найближчих друзів на мене пожалівся і попросив, щоб зі мною розібралися. Тепер я особистий ворог недофюрера. І якщо зі мною щось колись станеться, знайте, це - замовлення Зеленського» В.Соловйов.

 25 квітня фсб росії заявила, що запобігла замаху на журналіста Володимира Соловйова. Вбивство нібито планувала «неонацистська група на замовлення СБУ» (читай на замовлення Зеленського). 

 Це твердження говорить про те, що ненависть повинна мати чітко окреслений об’єкт. Людині набагато важче ненавидіти групу чи цілу націю. Очорнення лідера противника створює вигідну для пропаганди картинку, при якій об’єктом ненависті стає конкретна людина, при чому вона концентрує в собі безліч негативних рис. 

Президент Зеленський у російських державних медіа представлений як лідер, яким цілком маніпулює Захід. Таким чином, пропаганда намагається знецінити його лідерські позиції, зважаючи на його колосальну підтримку, як у середині країни, так і серед демократичних країн світу.  

 Ми захищаємо благородну справу, а не власні інтереси

Цивілізаційний розвиток людства показує, що будь-яка війна завжди ставить одну кінцеву мету – досягнення певних економічних інтересів, приєднання завойованих територій та використання ресурсів цих територій.

Економічні цілі війни російська пропаганда старанно приховує натомість на початкових етапах вторгнення провладні медіа активно відпрацьовували такі цілі як: «демілітаризація», «денацифікація», «захист російськомовних громадян». 

Проведення російськими військами умовної «демілітаризації» як причини, яку можна продати виборцям у росії, має певний логічний смисл, адже Збройні Сили України з 2014 року дають потужну відсіч у гібридній війні, а з лютого 2022 року показали відмінні професійні навички та бойовий дух, якими захоплюється весь світ. З цієї позиції загроза для рф дійсно існує, але лише на території самої України. У цьому контексті виникає закономірне питання: «Як має чинити армія держави, яка зазнала військового вторгнення»? Звісно, оборонятися. Наступ на територію росії українською владою ніколи не розглядався.

Поняття «денацифікація» є чистою маніпуляцією з боку пропаганди. Жодної політичної сили нацистського спрямування в Україні не існує.  Друга світова війна нанесла непоправних збитків, як українському, так і російському народу.  Глибинні травми, які продовжують проживати і сучасні покоління стали також об’єктом маніпуляції пропаганди. Нацизм для росіян став синонімом «абсолютного зла», яке не може існувати. 

 «Хотят ли русские войны?

Спросите вы у тишины,

Над ширью пашен и полей,

И у берез, и тополей,

Спросите вы у тех солдат 

Что под березами лежат…»

з пісні М. Бернеса 

Російське суспільство різко негативно ставиться до війни в цілому. Саме тому слово «війна» замінено на «спецоперація», що має пом’якшити негативний смисл подій, які відбуваються, в розумінні російського громадянина. Підміна понять є також одним з фундаментальних принципів пропаганди.

 Одним з доказів миролюбного характеру російського народу, на думку провладних медіа є твердження,  що «росія ніколи ні на кого не нападала», яке цілком суперечить історичним фактам.

Літописи оповідають про розорення Києва у 1169 році коаліцією князів, зібраною Володимиро-Суздальським (сучасна територія росії) князем Андрієм Боголюбський. Спустошення та грабунки тривали два дні та зачепили мирних жителів міста, храми та монастирі. 

У козацьку добу розгорнулася справжня московсько-українська війна, ключовим епізодом якої була битва під Конотопом у 1659 році. Російський історик С. Соловйов пише, що після блискучої перемоги козаків, російський цар розпорядився зводити земляні укріплення для оборони Москви, проте І. Виговський атакувати столицю Московського царства не збирався.

 Ще однією трагічною сторінкою в історії українсько-московських відносин стала «Різанина у Батурині» у 1708 році, коли Російський цар Петро І віддав наказ знищити населення гетьманської столиці у відповідь на перехід військ Івана Мазепи під прапори шведського короля Карла ХІІ. За різними оцінками тоді загинуло від 11 до 15 тисяч батуринців, включаючи жінок та дітей. 

 Буремні події радянсько-української війни 1917-1921 рр. завершилася входженням більшої частини території України до складу більшовицької імперії. Ці сторінки історії особисто володимир путін трактує за лише йому зрозумілою логікою, у своїй псевдонауковій статті «Про історичну єдність росіян та українців». Він зазначає, що Україна «цілком і повністю є дітищем радянської епохи», твердження, що «Володимир Ленін створив Україну», також  відпрацьовується російською пропагандою. Між тим, історичні факти свідчать, що саме слово «Україна» згадується у Київському літописі в 1187 році. Європейська історична думка прослідковує витоки Української держави з часів Київської Русі. До слова, московське князівство з’являється на карті лише у 1277 році. Російські історики, на замовлення імперського центру століттями створюють історичні факти витоків російської держави, та приписують не існуючій тоді Росії,  володарювання на землях Київської Русі.  

 Ворог жорстокий, він чинить воєнні злочини. Якщо ми робимо помилки  - це не навмисно

Цей принцип допомагає створити образ «лютого ворога» без моральних цінностей, жалю та крихти милосердя. Анна Мореллі зазначає, що воєнну пропаганду, як правило, не задовольняють реальні інциденти тому вона  змушена створювати власні фейкові новини, де будуть яскраво показані звірства ворога. 

Такі сюжети на російському ТБ поставлені на потік. Найяскравішою ілюстрацією цього принципу став репортаж про «Розіп’ятого хлопчика»  провладного Першого каналу, який вийшов в ефір 13 липня 2014 року. Жінка, яка нібито, бачила все на власні очі, розповідала про страту маленького хлопчика та дружини  «ополченця» українськими військовими на центральній площі Слов’янська. Вся історія була повністю вигадана. Репортаж проілюстрував світовій громадськості, що нехтування стандартами журналістики є нормою для роботи російських провладних каналів.  

Ось лише декілька заголовків російської преси, що з’явилися  весною 2022 року: «Ми плакали, стоячи на колінах: як мирні жителі описують звірства українських бойовиків в Донбасі»(tvzvezda.ru), «Постраждалі жителі Маріуполя розповідають про звірства українських військових» (Аргументы и Факты AiF.ru), «Звірства німецьких фашистів та українських нацистів у Маріуполі» (lv.sputniknews.ru)

 Ворог використовує заборонені методи та зброю

За версією російської пропаганди солдат армії рф – це захисник вітчизни, герой, якого проводжають з квітами. Як будь-який лицар, відданий своїй благородній справі, він знає, що на війні існують певні правила, які не можна порушувати. Не можна кривдити жінок та дітей, не можна використовувати хімічну та біологічну зброю, не можна жорстоко допитувати полонених, не можна використовувати фосфорні чи касетні бомби.  

Російська пропагандистська машина створює цілу серію журналістських розслідувань та сенсаційних заяв, які вказують на використання українською стороною забороненої зброї. 

 У квітні 2020 року  на сайті  проросійської партії «Опозиційна платформа за життя» з’явилося звернення Віктора Медведчука до керівників МОЗ, СБУ та прем’єр-міністра України, в якому він стверджував, що «В Україні діє 15 воєнних біолабораторій». Цей меседж особливо активно тиражувала пропаганда у березні 2022 року, сподіваючись отримати швидку емоційну реакцію від споживача інформації. Середньостатистичний громадянин через брак підготовки та часу, не стане глибоко досліджувати тему, проте емоційний гачок було закинуто: «київська хунта» за допомогою американського фінансування готується до страшної біологічної війни. 

Спростовувати інформацію про біолабораторії змушені були і представники Сполучених Штатів, які окрім спільної з Україною «Програми зі зменшення біологічної загрози», не мають до теми жодного відношення. 

 Наші втрати невеликі втрати ворога величезні

Інформація про втрати ворога надзвичайно важлива, адже вона дає психологічне відчуття переваги  та стратегічного контролю ситуації, саме тому військові відомства публікують зведення про втрати ворога та намагаються не поширювати інформацію про власні втрати.

Від початку повномасштабного вторгнення міністерство оборони росії оприлюднило дані про загиблих зі сторони рф лише декілька разів. 2 березня  було озвучено цифри у 489 загиблих та 1597 поранених, 25 березня - 1351 загиблих та 3825 поранених., 21 вересня – 5937 загиблих.

20 липня 2022 року директор ЦРУ Уільям Бернс під час виступу на форумі безпеки в Аспені оголосив, що з російської сторони в ході війни загинуло 15 тисяч військових та ще 45 тисяч поранені. Подібні цифри озвучував міністр оборони Великобританії  Бен Уоллес у кінці квітня. Він заявив, що в Україні загинуло 15 тис. військових російських солдатів. Водночас за даними Генерального штабу ЗСУ станом на 21 вересня 2022 року  55110 загиблих російських військових. 

Інтелігенція та митці підтримують нас

«Операція росії повністю відповідає міжнародному праву» Микола Басков.

Залучитися підтримкою інтелігенції означає здобути прихильність найінтелектуальнішої, найосвіченішої верстви населення. Проте, у контексті даного принципу російська влада робить ставку саме на артистів та ноуменів, як лідерів думок.

Згідно з опитуванням Interfax.ru (2021 р.) 44% росіян дізнаються новини з телебачення,19 % респондентів читають новини у соціальних мережах. Отже, співаки, актори та інші медійні особистості можуть значною мірою вплинути на громадську думку.

Показовим в цьому плані став мітинг і концерт у Лужніках «Za мир без нацизма», що відбувся 18 березня 2022 року і був присвячений 8-й річниці приєднання Криму до росії. На заході виступили Поліна Гагаріна, група «Любе», Олег Газманов, Володимир Машков,  були присутні спортсмени-олімпійці та інші публічні особи російського бомонду, які відкрито підтримали російську агресію та анексію Криму 2014 року.

Проте, після початку повномасштабної війни, російські артисти не поспішають давати концерти на окупованих територіях Півдня та Сходу, через спротив населення та неприйняття більшістю громадян «русского мира».

Наше справа - священна

 Намагання російської влади надати воєнній експансії ореол святості та залучитися підтримкою церкви спирається на переконання, що росіяни глибоко віруючий християнський народ. Дійсно, за даними Всеросійського центру вивчення суспільної думки (дані за 2021 рік) 66% росіян вважають себе православними. Саме тому, однією з цілей так званої «спецоперації» є захист православної церкви від “розкольників”, тобто Православної Церкви України (ПЦУ). 

Водночас пропаганда війни, численні благословення російських солдатів, освячення смертоносної зброї суперечать самій суті християнської віри. Перекручування цілей конфлікту з агресивної експансії на захист та допомогу постраждалим регіонам Донбасу дає змогу російським священикам виправдовувати кровопролитну війну.

Хто ставить під сумнів нашу пропаганду, той допомагає ворогу та сам є зрадником

Принцип «хто не з нами, той проти нас» - яскраво виражено в останньому принципі. 

Політика російської влади націлена на боротьбу з інакомисленням. Для цього прийняті скандальні статті «про фейки» «про дискредитацію російської армії» та інші. Інформаційна лінія, яка суперечить провладній політиці заборонена.  Всі опозиційні канали, на кшталт «Дождь», «Эхо Москви» закрито на початку березня 2022 року, опозиційних журналістів масово переслідують. 

Пропаганда успішно виконує завдання влади рф створити закритий інформаційний простір, орієнтований на власну, добре підготовлену аудиторію. Проте, значною прогалиною росії у інформаційній війні є відсутність послідовної ідеологічної системи, яка притаманна більшості тоталітарним режимам. Обслуговування путінського режиму стає визначальною рисою роботи провладних медіа, тому в залежності від зміни риторики кремля, можна очікувати зміни в інформаційних повідомленнях пропагандистів.

 Наталя ЯРМОЛЮК, Leopolis.news