Саме цього дня 1918 року у Катеринодарі (кол. Карасунський Кут, тепер – Краснодар, рф) була проголошена самостійність Кубанської Народної Республіки (КНР), або Кубані. Цій знаковій події в історії українського народу передували такі державотворчі процеси на Кубані як створення Кубанської Військової Ради, Української Чорноморської Ради та проголошення (28.01.1918) автономії Кубанської Народної Республіки. Звісно, все це відбувалось під впливом політичних подій в Україні, таких як створення (07.11.1917) автономної Української Народної Республіки й проголошення її самостійності 22 січня 1918 року.

Самостійна Кубанська Народна Республіка була проголошена на українських етнічних землях у Передкавказзі, відомих під назвою «Малиновий клин», та ввібрала в себе такі адміністративні одиниці тогочасної росії як Кубанська і Терська області, Ставропільська і Чорноморська губернії. Загалом площа КНР складала 95 тис. кв. км (для порівняння – це площа 3-4 сучасних областей на сході України разом узятих). В КНР на той час проживало 3,5 млн осіб.

Кубань закономірно тяжіла до об’єднання з Україною-матір’ю. Так, 20 лютого 1918 року Кубанська Законодавча Рада прийняла резолюцію про прилучення КНР на федеративних засадах до Української Народної Республіки. У червні 1918 року в Києві була підписана відповідна таємна угода між головою парламенту КНР Миколою Рябоволом і гетьманом Павлом Скоропадським про входження Кубані до складу Української Держави. 7 серпня 1920 року у Варшаві уряди УНР та КНР в екзилі підписали договір про возз’єднання двох держав.

Мапа «Українська Кубань», видана БФ «Україна-Русь» (2019)

КНР постійно вела збройну боротьбу з більшовицькою росією. Однак, 17 березня 1920 року Кубань була остаточно окупована російськими військами і припинила своє існування як самостійна держава, проіснувавши 2 роки, 1 місяць і 1 день.

Поява Кубанської Народної Республіки, як держави українського народу на теренах Передкавказзя не була випадковістю. На цих землях з прадавніх часів жили пращурі українців – кіммерійці, скіфи, сармати. Згодом Кубань входила до складу Тмутороканського князівства (965-1223), володіння Русі. 30 червня 1792 року російська імператриця Катерина ІІ видала указ про переселення Чорноморського козацького війська (сформоване 1788 із залишків запорозьких козаків після зруйнування Січі) на землі між річкою Кубань та Азовським морем. 25 серпня того ж року у Тамані висадилась перша група українських козаків-чорноморців.

Але навіть після ліквідації Кубанської Народної Республіки українці не полишали спроб відродити на Кубані власну державу і зберегти свою ідентичність. До початку 30-х років тут діяло майже 750 шкіл та 12 технікумів з українською мовою навчання, Північнокавказький український інститут, видавались україномовні газети. За переписом 1926 року українці в багатьох районах становили абсолютну більшість населення. Однак, під час Голодомору-геноциду українців у 1932-1933 роках на Кубані загинув понад 1 млн осіб. У 1944-1950 роках на Кубані діяла Козацька Повстанська Армія (частини УПА), яка боролась проти радянської влади. У 1942-1944 роках діяла ОУН з центром у Єйську.

Віримо, що після перемоги України над росією у сучасній війні Кубань обов’язково повернеться у склад української держави. Історична справедливість повинна взяти гору!