logo
08/02
24/01
23/01
02/01
17/12
14/12
08/12
04/12
24/11
17/11
16/11
14/11
2 ...

Ми вас знищимо…

21-07-2023 11:203401

Ми вас знищимо…

Публікуємо статтю Андрія Данильця, члена секретаріату і правління Львівської обласної організації НСЖУ, що вийшла в газеті «Новий час».

Подивіться на це обличчя... Якщо чесно, то нам, газетярам, вже давно хочеться зобразити його поруч із гітлером і путіним. Бо його мета - знищити нас...

«Керівник» Укрпошти Ігор Смілянський із зарплатою близько мільйона гривень, - це «могильник» і, поштовиків, і, якщо не втрутиться держава, заб’є останній цвях у гробовину друкованих ЗМІ…

Коли я дивлюся на бурхливу діяльність цього «поштовика», прости Господи, особливо в Інтернеті, як кажуть у нас на Галичині – «шляк трафляє»: це ж треба вміти так зображати роботу. Ні, звісно, якщо «чувак» з американською «пропискою» вважає, що робота пошти має звестися до  «марочок із корабликами», до перетворення пошти на «пенсійний банк», до тендерів із  закупки «сітроєнів», дерибану майна пошти і рахування прибутків, бажано своїх особистих, то, може, він все робить і правильно. А що насправді відбувається з Укрпоштою на місцях?

Якби «воно» хоч раз виїхало трохи далі від Києва, йому б люди не тільки розказали і показали, а, напевно, «відкопали»…

Що собою являли поштові відділення до приходу «реформатора»? В першу чергу це була грандіозна всеукраїнська мережа надання послуг, і не лише поштових. Такої розгорнутої мережі не мала жодна організація чи структура: мало не в кожному селі відділення. Бери і розвивай, тим більше монополіст на ринку послуг. Так, маленькі зарплати місцевих «поштарочок», керівників відділень не сприяли формуванню надприбутків великої поштової структури в державі, але вони виконували свою головну функцію: надавали якісні послуги всім верствам населення у найвіддаленіших селах і хуторах. Я вже нічого не кажу про соціально-психологічну складову роботи працівників пошти: прийде, пенсію принесе, листа з газетою доставить, розповість останні новини, принесе замовлені ліки і продукти. Для людей пенсійного вік ця листоноша була останнім зв’язком з навколишнім світом…

З чого почав «реформатор»: звісно, з підняття тарифів, скорочення відділень і працівників, закупки нових авто (це окрема тема, якою мають поцікавитися органи ДБР). Не забувайте, в країні йде війна АТО, а товариш у такий кризовий час різко збільшує капітальні вкладення – без жодного обгрунтування, без обговорення... Напевне, ці непотрібні закупівлі заплановані заради відкатів та отримання кредитів від друзів-банкірів. Згадайте історію із закупівлею керівництвом Укрпошти непотрібних 3500 комп’ютерів за завищеною на 15 мільйонів ціною у 2017 році…

Тепер про себе і таких як я – про друковані ЗМІ. Якось цей «клерк» дозволив собі сказати, що ми – «мотлох», якого не читають, бо ми непрофесійні і нецікаві. Пережили, проковтнули, а даремно, бо вже тоді цьому реформатору треба було «дати по руках».  За останніх сім років, щоб зробити газетярів, особливо місцевих, нерентабельними і збитковими, тарифи  пошти зросли в 7 разів на передплату і доставку періодики. Це призвело до падіння накладів газет і навіть до припинення друку низки видань – як місцевих, так і загальноукраїнських, зробило газети недоступними для сотень тисяч читачів. Така політика поштового монополіста знищує друковану пресу. Куди тільки дивиться Антимонопольний комітет?.. До речі, прошу цей матеріал вважати офіційним зверненням до цієї поважної структури. Навіть під час війни, і особливо під час війни треба призначити незалежний аудит тарифів «Укрпошти» для втамування апетитів керівництва поштового відомства, у складі якого десятки офіційних мільйонерів.

Закриття поштових відділень на селі, постійне підвищення тарифів, скорочення листонош, зміна в односторонньому порядку маршрутів і графіку доставки робить газети залежними від пошти, а не від читача.  

З 1 липня, коли у колишньому Жидачівському районі скоротили остатки сільських  поштових відділень в селах, газети взагалі перестали доставляти людям. Десятки звернень з конкретних сіл. Як наслідок – чергове зменшення передплатників, бо хто бачив таке, щоб не доставляли те, за що заплатив.

Тепер про гроші. У «реформатора» все змінюється на сучасне, незмінними залишаються «схеми» акумулювання і прокрутки коштів передплати. Класно у «товариша» виходить, коли по пів року «крутять»  редакційними грошами з передплати… 

Врешті, про саме поняття «передплата» і до чого тут нинішня пошта…  В ті «гірші» часи ми і поштарі були справжніми партнерами – товаришами, бо залежали один від одного по тиражах. У поштових центрах були люди, які відповідали за передплатну кампанію, працювали безпосередньо з людьми, формували якісь плани, замовлення. Сьогодні це все пущено на «пси». Але гроші за передплату і «доставку» ми регулярно пошті платимо. Немалі гроші, 40 відсотків від самої передплати, сотні тисяч гривень. «Реформаторе», за що ми тобі платимо?..

Доставка газет. Чітко прописано: пошта згідно з договором проводить адресну доставку періодики. Не до магазину, не до сусіда, не до клубу, а конкретно до кожної хати, квартири, яка передплатила. Як воно нині «по-реформаторськи» виглядає: приїжджає сітроєн в село біля магазину, постояв 20 хвилин, хто прийшов – той прийшов, хто не встиг – той «опіздав»… І жодної відповідальності. Керівники поштових центрів тільки розводять руками, а редакторам вже до них і телефонувати не хочеться – все дарма. 

Звідки воно таке «просунуто-реформоване» нам на голови взялося? Знайшов біографію головного поштмейстера України (джерело http://igor-smelyansky.blogspot.com/2016/08/Biografija-Igorja-Smiljanskogo.html).

«Ігор Смілянський народився у Білгород-Дністровському в 1975 році у забезпеченій єврейській родині. У 1992 році вступив до Одеського державного економічного університету. Відбув там лише три курси. У 1995 році разом із батьками переїхав до США та отримав американське громадянство.

1999 року закінчив Школу бізнесу університету ім. Лубіна Пейс (США) за фахом бухгалтер-аудитор. 2005 року закінчив Школу бізнесу імені Роберта МакДоноу Джорджтаунського університету (МВА).

У 1998-1999 - бухгалтер з податків і зборів у Cantor Fitzgerald L.P.

У 1999-2001 - спеціаліст компанії KPMG.

У 2005-2008 – консультант/менеджер проєктів працював у The Boston Consulting Group.

З 2008 року Ігор Смілянський працював у Росії – спочатку у волгоградському Волгопромбанку, потім у Промзв’язку банку. Було звільнено за те, що зірвав вихід банку на IPO.

У 2010-2011 – клерк у банку ПУМБ в Україні, перебував у Донецьку.

У 2011 – клерк у московському представництві туристичної компанії Thomas Cook.

У 2012-2014 – консультант у московському офісі The Boston Consulting Group.

У 2015-2016 – співробітник американського офісу аудиторської компанії KPMG.

Ось і весь «досвід» цього фахівця. Жодного дня нічим не керував, тільки папірці носив. З такою трудовою біографією в Україні без знайомства до пристойної компанії не візьмуть на роботу навіть кур’єром. А якщо візьмуть, то на зарплатню пару тисяч гривень. Не сотні мільйонів...

Тим не менш, Смілянський зі своєю похмурою біографією приїжджає зі США в Україну, йде на конкурс, показує там державній комісії якусь «презентацію» — і його одразу призначають гендиректором Укрпошти і дають зарплату 333400 гривень! (Згодом вона виросте майже до мільйона).

А розгадка, виявляється, ось у чому. Як пише «джерело», у Смілянського був договір на працевлаштування з кадровою агенцією Talent Advisors. Якщо агентство знаходить йому роботу, Ігор Смілянський виплачує йому у вигляді гонорару 50% своєї річної зарплати. Так ось, керівник державної комісії, яка у закритому режимі обрала Ігоря Смілянського на посаду генерального директора Укрпошти, водночас був керівником кадрової агенції Talent Advisors. Відповідно, тепер він має отримати від Смілянського гонорар кілька мільйонів гривень»...

Все геть чисто по-українськи… 

Я розумію, що сьогодні ні першим особам держави, ні органам нема часу на те, щоб вивчати всі «художні па» даного «товариша». Врешті, про пошту вони знають не більше ніж як про марочку з «посиланням руского корабля».  Якби поцікавилися, задались би  запитанням, чому так нищаться Укрпошта і друковані ЗМІ. Бо Бог його знає, що в тій мацкві цей «поштарик» робив…

Андрій ДАНИЛЕЦЬ, член секретаріату і правління Львівської обласної організації НСЖУ