Нещодавнє інтерв’ю відомої захисниці української мови Ірини Фаріон журналістці Яніні Соколовій спричинило чимало галасу. Власне, не саме інтерв’ю, а його фрагмент, де на провокативне запитання журналістки чи російськомовних вояків ЗСУ слід називати кацапами, пані Ірина відповіла, що не вважає їх українцями.

І тут почалось. “Новина”, підігріта проросійськими силами й несвідомими громадянами, миттєво заполонила соцмережі. На захист російської мови у війську тут же виступили: омбудсмен Дмитро Лубінець, народний депутат від “Слуг народу” Єгор Чернєв, заступник комбрига 3-ї ОШБ Максим Жорін; підтягнули навіть студентське самоврядування НУ “Львівська політехніка”, де викладає Фаріон. Вони наввипередки й дуже скоординовано засуджували висловлювання Ірини Фаріон та вимагали притягнути її до кримінальної відповідальності за розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

Всі українські воїни, які, не шкодуючи власного життя і здоров’я, зі зброєю в руках захищають Україну від російської агресії для нас - святі. Всі без винятку, незалежно від етнічного походження чи мови спілкування. Ми цілодобово в цивільному житті молимося за них, за їхню, а, отже і нашу Перемогу над ворогом, за їхнє швидке повернення додому.

Те, що деякі з цих святих людей на передовій спілкуються російською мовою – не їхня вина, це їхня біда. Вояки представляють зріз суспільства, зокрема, і за мовною ознакою. Ті, з воїнів, що з південно-східних областей, які найбільше потерпали від зросійщення, закономірно ще за інерцією розмовляють російською. Адже влада в Україні протягом усіх років незалежності потурала цьому, а часто й заохочувала такий стан речей.

Водночас законодавство визначає для ЗCУ єдину мову і це - державна українська мова. Так, зокрема, відповідно до Ст. 13 Закону України “Про Збройні Сили України” – “Мовою Збройних Сил України є державна мова. Мовою статутів, документації, діловодства, команд, навчання, виховних заходів, іншого статутного спілкування та службової діяльності у Збройних Силах України є державна мова”.

Але чому на порушення мовного режиму в ЗСУ мають звертати увагу цивільні активісти, зокрема, такі як Ірина Фаріон? А де Міністр оборони України Рустем Умєров? Де Головнокомандувач, командувачі нижчого рівня, генерали, офіцери тощо? Чому у війську не проводиться належна виховна і роз’яснювальна робота, зокрема, щодо поваги та знання державної мови? Чому не викорінюється мова окупанта?

Тут легко прослідковуються причино-наслідкові зв’язки. Після проголошення незалежності України у 1991 році окупаційна Радянська Армія (на відміну від країн Балтії) не була виведена з території новоствореної української держави. Під юрисдикцію України тоді перейшли всі радянські військові формування, які на той час перебували на нашій території. Україна успадкувала не тільки радянське озброєння, але і військовий кадровий потенціал.

Відомо, що Радянська Армія була по суті російською армією – з російськими статутами, уніформою, традиціями, історією, героями й головне мовою. Перефарбована у синьо-жовті кольори ця армія на території України дуже тяжко позбавляється колоніального минулого. Але найскладніше з кадрами. Адже, на вищі офіцерські посади в РА призначались здебільшого етнічні росіяни. Були створені цілі військові династії. Присягнувши на вірність Україні, вони мало чим змінились, як і їхні сини й онуки, які зараз служать у ЗСУ на командних посадах.

В кінці 90-х років мені, як генеральному директору одного з оборонних підприємств, довелось побувати в Генштабі ЗСУ. На території я зустрів двох генералів з тризубами на кашкетах, які розмовляли російською мовою. Я прикинувся росіянином і запитав їх чи вони будуть колись воювати проти Росії. На що вони мені відповіли, що самі є росіянами й цього ніколи не допустять.

Тому не поодинокими є випадки конфліктів у ЗСУ на мовному ґрунті. Щоправда, цього не розголошують і не висвітлюють в ЗМІ. Скажімо, наш близький родич, пішовши на фронт добровольцем у 2014 році, і згодом легалізувавшись у ЗСУ, звернув увагу своєму командиру на неприпустимість віддання військових команд російською мовою, внаслідок чого отримав від командира удар кулаком в обличчя.

Я знаю Ірину Фаріон років двадцять. Вона завжди принципово стояла на сторожі української мови. І робила це дуже кваліфіковано. Часто різко, чи навіть грубо, не добираючи слів, з образами на адресу опонентів. А можливо інакше не можна? По іншому просто не доходить! От і зараз, не будь скандалу ніхто б на проблему мови в ЗСУ й уваги не звернув. І це на 9-му році війни, метою якої з боку РФ є знову загнати нас всіх в московське стійло з його язиком.

Влада в Україні, яка переповнена носіями російської мови, знов береться за старе. Через своїх агентів впливу намагається дискредитувати патріотів, які, зокрема, активно відстоюють державну українську мову. Мовляв, це знову не на часі. Це розколює країну. Раніше лякали тим, що Росія нападе. Тепер – що це створює картинки для російської пропаганди. В хід пущено давно перевірений метод – українських активістів (І.Фаріон, Н.Мухачова тощо) звинувачують у роботі на Кремль, таврують “московськими консервами”, залякують кримінальними справами та фізичною розправою.

Спекулюючи на авторитеті ЗСУ, влада в Україні намагається використати російськомовних вояків для того аби зупинити процес українізації як такий і передусім в Армії. Ось тут дійсно проглядаються методички Кремля. А потім ті російськомовні, на кшталт Іллі Ківи, Михайла Добкіна, затягнуть стару пісню: “ми ваєвалі, давайтє нам рускій язик”. В ім’я сотень тисяч українців, які полягли у цій війні з московитами, не маємо права допустити реваншу проросійських сил в Україні.

Нам українцям сьогодні як ніколи потрібна мудра агресивність і солідарність у відстоюванні свого. І кожен голос на захист української мови тут на вагу золота. Бо захист української мови – це захист України. І тут справа не в тому, подобається чи не подобається комусь Фаріон. Тут йдеться про виживання мови та нації - не менше і не більше. І дискусії тут недопустимі. Надто багато української крові пролилось. Бо мова нації, яка воює, за словами кіборга Донецького аеропорту Назара Чепка – це уніформа нації.

Без мови немає нації, без нації немає держави!