В День Гідності та Свободи (21 листопада) мимоволі подумки повертаємось у часи двох останніх українських революцій - Помаранчевої та Революції Гідності. З одного боку розпирає гордість за наш волелюбний народ і його готовність до самопожертви в ім’я великих ідеалів, а з іншого – огортає невимовний сум і біль за втраченими можливостями та людськими життями. Але розпачу немає – ми знову на барикадах (в окопах), тепер уже по справжньому, зі зброєю в руках б’ємо споконвічного ворога. Але результат нашої боротьби значною мірою залежатиме від переосмислення подій і засвоєння уроків двох згаданих революцій.

Помаранчева революція (22.11.2004 - 26.12.2004). Приводом стали масові фальсифікації на президентських виборах, де наче б то переміг проросійський кандидат від Партії регіонів Віктор Янукович. В результаті масштабних громадських акцій протесту проукраїнських сил призначено повторні вибори, де перемогу здобув наш висуванець Віктор Ющенко. На В.Ющенка покладались великі надії - здавалось би: українець за етнічним походженням, патріот, демократ, людина сучасних поглядів, з доброю освітою, чималим управлінським досвідом (колишній голова НБУ, прем’єр-міністр України тощо). За час своєї президентської каденції (23.01.2005 - 25.02.2010) В.Ющенко суттєво оновив виконавчу владу в країні, здійснив ряд демократичних реформ, багато уваги приділяв відновленню історичної пам'яті українців, зокрема, забезпечив визнання Голодомору (1932-1933) – геноцидом українського народу. Однак, внаслідок конфлікту у помаранчевій команді він несподівано зробив подання свого опонента В.Януковича на посаду прем’єр-міністра (4.08.2006 – 8.12.2007). І це стало його фатальною помилкою. Замість того аби розпустити проросійську сепаратистську Партію регіонів, В.Ющенко, навпаки, надав чільному діячу ПР другу посаду в державі, тим самим значно зміцнивши антиукраїнські сили. Цей період українці назвали “цвинтарем розстріляних ілюзій”.

Революція Гідності (21.11.2013 – 23.02.2014). Приводом послужив зрив підписання угоди про Євроінтеграцію урядом М.Азарова (президент В.Янукович) і побиття 30.11.2013 на Майдані Незалежності перших протестувальників-студентів. Незабаром протести охопили всю країну, а в центрі столиці проукраїнська опозиція звела ціле наметове містечко. Проросійська влада застосувала зброю проти мітингувальників, внаслідок чого загинуло 106 осіб, 1372 – поранено. Побоюючись за скоєне, 22.02.2014 президент В.Янукович втік з Києва. Верховна Рада України ухвалила рішення про самоусунення В.Януковича від виконання обов’язків, обрала О.Турчинова головою й одночасно в.о. президента України. На чергових президентських виборах новим президентом було обрано П.Порошенка (7.06.2014 – 20.05.2019). Отож, в результаті революції прийшов до влади один із засновників Партії регіонів, міністр економіки в уряді М.Азарова (президент В.Янукович), особа суперечливого етнічного походження. Українців, за влучним висловом одного з відомих регіоналів, “развєлі как котят”.

Жодну з цих революцій не можна називати революцією в класичному розумінні цього слова. Бо не відбулося докорінної зміни чинного ладу. Та й революції мають глобальні цілі, а не просту заміну керівника держави. У цих революціях брали участь майже виключно українці за етнічним походженням, а плодами нашої боротьби скористались інші нації. Тут виразно проглядається план з перерозподілу влади між різними олігархічними групами неукраїнського походження. Досі ми не знаємо, хто отруїв кандидата в президенти В.Ющенка, і чи не це вплинуло на його подальшу діяльність і кадрову політику. Досі не покарані вбивці “Небесної сотні”. О.Турчинов не притягнутий до відповідальності за здачу Криму без єдиного пострілу. П.Порошенко не відповів за Мінські угоди, “котли” (військові оточення), за тисячі добровольців-фронтовиків в українських тюрмах, за “просто пєрєстать стрєлять”. “Гідно” продовжує його шлях і теперішній “гарант”. Вони разом нас “сдєлалі”!

Отож, революціонери допустили принаймні дві, однакові для обох революцій, помилки. Перша – не було поставлено основної мети революцій, а саме: остаточний вихід з московського колоніального стану, засудження радянського окупаційного режиму і курс на побудову української національної держави. Друга – не було створено політичної громадської організації, яка б представляла інтереси етнічних українців, і надалі контролювала новообрану владу.

Але в будь-якому випадку кожна з цих революцій була овіяна романтикою боротьби. Чи були ці революції даремні? В жодному разі! В суспільстві зросла національна свідомість, рівень патріотизму, стало більше української мови. Ці революції загартували нових борців за українську Україну, які, як ті Франкові каменярі, прокладають український шлях до Гідності та Свободи:

I кожний з нас те знав, що слави нам не буде,
Нi пам'ятi в людей за сей кривавий труд,
Що аж тодi пiдуть по сiй дорозi люди,
Як ми проб'єм її та вирiвняєм всюди,
Як нашi костi тут пiд нею зогниють.

Та слави людської зовсiм ми не бажали,
Бо не герої ми i не богатирi.
Нi, ми невольники, хоч добровiльно взяли
На себе пута. Ми рабами волi стали:
На шляху поступу ми лиш каменярi.

Учасник Помаранчевої революції й Революції Гідності

Ростислав Новоженець