Як Ви уже знаєте, я є кандидатом у депутати до Верховної Ради України, відтак у Вас є підстави підозрювати мене у необ’єктивності. Та все ж свою думку мушу висловити.

Після п’яти років російсько-української війни, шалених випробувань, які випали на долю кожного українця, і періоду втрачених шансів ми більше не можемо дозволити собі помилятися. Ми не маємо права на байдужість, інертність та електоральні необдумані експерименти. Це аксіома, яку ніби й не потрібно доводити, але саме підтвердженням цих слів нам доведеться зайнятися 21 липня у день парламентських виборів.

Загалом Центральна виборча комісія зареєструвала понад три тисячі кандидатів у народні депутати в одномандатних виборчих округах. Не сумніваюся, що у нашій країні є значно більше активних громадян, які дійсно бажають змінювати життя українців на краще… проте таки маю сумнів, що таку готовність і силу мають теперішні претенденти на місце у парламенті.

Безперечно, до кожного партійного виборчого списку потрібно придивлятися дуже ретельно і впевнена, що українці зроблять це, а відтак і приймуть правильне рішення. Але на особливо ретельну увагу заслуговує власне «мажоритарка», яка зараз просто разить очі через довгі і строкаті списки кандидатів у нардепи. І у певному сенсі це добре, адже велика кількість імен засвідчує реальну політичну боротьбу, демократизм та гостре зацікавлення політичним життям, але… завжди є ключові «але».

Переглядаючи перелік кандидатів у кожному окрузі країни (на Львівщині зокрема) ми можемо побачити надзвичайно цікаву суміш людей, які уже мали шанс продемонструвати якість своєї роботи, та не зробили цього, а також тих, хто йде у Раду без жодного політичного, управлінського і так би мовити громадянського досвіду.

Третьою категорією є представники великого і середнього бізнесу, які, як показує практика, дуже часто прагнуть потрапити до парламенту заради того, аби отримати відповідне лобі. Не прагну нікого образити і не намагаюся абсолютизувати, бо вважаю, що навішування ярликів є найбільш примітивною формою інтелектуальної діяльності та все ж доводиться констатувати – конструктивний сегмент мажоритарної частини парламентських виборів поступається перед двома надто небезпечними крайнощами.

З однієї сторони ми маємо чинних або колишніх парламентарів, які намагаються ще раз заручитися підтримкою, а з іншої – особистостей, які позиціонують себе новими обличчями, але, по суті, часто не готові чітко розкривати ні свого бачення розвитку країни, ні навіть представляти свої попередні здобутки. Небезпека обрання «досвідчених» - стагнація і рух по колу, небезпека «нових облич» - непрогнозованість, непрофесіоналізм і загроза втрати державності. На жаль, саме такою є реальність країни, яка воює і яка досі не спромоглася виробити політичної культури, традицій та пріоритетів.

Вихід із пастки крайнощів один – ґрунтовний аналіз.

Переконана, що саме зараз, у ключовий для нашої країни час, необхідно, аби Верховна Рада була реальним відображенням запиту на зміни, дзеркалом усього суспільства, репрезентантом настроїв, прагнень та ціннісних орієнтирів. А відтак, вважаю, що будь-які одноденні тенденційні тренди як і пустослів’я, хизування «політичною мускулатурою» та дешевий популізм зараз не мають права на існування. Усіх нас дістала несправедливість, корупція, жалюгідний рівень життя і всеохопні політичні технології, що маніпулюють людьми, підсовуючи усе нові тренди і меседжі.

Країна дійсно у небезпеці – ворог і зовнішній, і внутрішній. А тому кожному українцю потрібно уже зараз починати ретельно аналізувати біографії, здобутки та програми кандидатів, якомога прискіпливіше ставитися до усіх повідомлень, які лунають у інформаційному просторі (до мого прошу ставитися так само прискіпливо), робити висновки і, як наслідок, приймати зважене рішення на майбутніх виборах. Кожен голос має вагу, кожне місце у майбутньому парламенті може бути вирішальним.

Усі реальні, а не спроектовані технологами, кандидати у депутати повинні знати справжні проблеми конкретної громади, яку планує репрезентувати, а також мусить володіти реальним інструментарієм визначення стратегічного курсу розвитку усієї держави. Бо не президент, а парламент є основою державотворення.

Не намагаючись агітувати чи схиляти когось на свою сторону, не представлятиму у цьому тексті своїх магістральних ідей - з ними кожен читач може ознайомитися в моїх відеоблогах, публікаціях та в офіційній програмі.

Але таки мушу наголосити на своєму головному переконанні: у цей складний час депутат Верхової Ради України передовсім повинен бути принциповим, виваженим, патріотичним, а також – і це головне – незалежно від політичної приналежності та кон'юнктури, гідно представляти людей, які його обрали.

Аналізуйте, приймайте рішення й обов’язково приходьте на виборчі дільниці. Справедливість і чесність переможе!

Leopolis.news