До 2009 року (і львів’яни мають це добре пам’ятати) невід’ємними елементами життя кожної львівської родини були десятки посудин з водою, наповнені відра, каністри і навіть ванни. А все тому, що у Львові води майже не було.

На початку двохтисячних років понад 60% львів’ян мали можливість користуватися водою лише шість годин на добу – по три години вранці і ввечері. Виїжджали за межі міста львів’яни майже як на свято, адже можливість прийняти душ у будь-який час доби сприймалася як небачене диво. Зазвичай мешканцям нашого міста після роботи потрібно було якомога швидше повертатися до своїх домівок для того, аби дозволити собі елементарну гігієну чи навіть банально приготувати їжу.

Чи можна було у таких умовах говорити про туристично привабливий Львів? А про Львів, сприятливий для інвестицій? Питання риторичне. Нині цеце все звучить як повний анахронізм, а для молодшого покоління чи нових жителів міста така картина може здатися ледь не страшним втіленням дивної антиутопії. Але це правда…

Ситуація змінилася саме в останні дні 2009 року, коли під час візиту до Львова тодішній прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко дала розпорядження увімкнути цілодобове водопостачання для нашого міста. Розпорядження було лише апогеєм конкретних зусиль тодішньої очільниці уряду, спрямованих на порятунок Львова від сторічного (!!) водяного колапсу.

До цього уряд Тимошенко завжди глибоко переймався проблемами Львова: виділив понад 191 мільйон на необхідні місту роботи і ще 24 мільйони – для населених пунктів, з яких Львів брав воду. На той час, в умовах світової економічної кризи така сума здавалася фантастичною, але рішення було далекоглядним і уже скоро принесло результати. «Це не просто історична подія, це знакова подія для більшості родин міста Львова», – зазначила Юлія Тимошенко 29 грудня 2009 року під час свого перебування у Львові.

За ці кошти, під пильним контролем тодішнього уряду, була проведена заміна аварійних ділянок водогонів, приведено в порядок насосні станції, зроблено інші менш помітні, але не менш важливі, роботи. Окрім того, вдалося запобігти поширенню депресійної лійки, яка почала утворюватися у населених пунктах, звідки Львів отримує воду.

Модернізація системи не тільки вперше дозволила львів’янам цілодобово користуватися водою, а й призвела до економії води для всього міста. Окрім того, цей крок уряду відкрив перспективи для динамічного розвитку підприємництва у Львові, адже власникам готелів, супермаркетів, кав’ярень та інших установ уже не потрібно було перейматися середньовічними проблемами сучасного міста. Як результат – Львів отримав шанс стати успішним, а львів’яни змогли більше не відчувати себе менш вартісними, аніж мешканці інших міст країни.

Загалом, якщо дивитись на цю ситуацію з ретроспективи десяти років, то таки варто подивуватися, адже за короткий термін понад сторічні проблеми Львова вдалося вирішити немов за порухом чарівної палички. Хоч насправді за усім процесом стояла важка і наполеглива праця, важливі рішення і застосування серйозних важелів впливу – в тому числі і на місцеву владу.

Чому про це важливо нагадувати? Бо кожен львів’янин мусить пам’ятати і належно оцінювати по-справжньому успішні конкретні господарські кроки людини слова – тодішнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.

Тому маємо нарешті усвідомити, що проблеми можна розв’язувати, головне – це мати волю до реальних, а не фіктивних, змін в країні.