Як би жорстоко це не звучало, але ніхто не застрахований від інвалідності. Звичайно ж, багато людей вже народжуються з певними порушеннями в розумовому, психологічному чи фізичному розвитку, але мільйони щорічно приходять до інвалідності через шкідливу роботу, перенесених травм чи аварій. За підрахунками соціологів, на даний момент більше мільярда людей страждають від проблем з інвалідністю, що становить близько 15% населення планети. Коли в 1970-ті подібне дослідження проводила Всесвітня організація охорони здоров'я, ця цифра ледь доходила до 10%. Найбільше до інвалідності схильні люди пенсійного віку, але й діти не захищені від цієї проблеми.

На жаль, у багатьох країнах світу до людей з особливими потребами відносяться як до тягара, адже вони представляють собою пільгову соціальну групу населення, що має доступ до безкоштовного забезпечення та ряду інших переваг.

В Україні такі люди хоча і досить стабільно отримували пенсійні виплати по інвалідності, як і раніше - ізольовані від суспільства і залишаються наодинці зі своєю проблемою.

Нагадаю, до інвалідів належать не тільки «візочники», люди, що втратили кінцівки, але також діти і дорослі зі складними психологічними чи фізичними захворюваннями, з повною або частковою втратою зору, слуху, проблемами в розвитку і не тільки.

До кожної такої групи необхідний особливий підхід, але важливо розуміти, що вони всі мають право на повноцінне, щасливе життя без обмежень.

Сьогодні у цивілізованих країнах люди з обмеженими можливостями можуть вільно відвідувати кінотеатри, кафе і ресторани, так як ці місця оснащені спеціальними пандусами, автоматичними дверима, ліфтами та іншими корисними технічними рішеннями, що допомагають інвалідам не відчувати дискомфорту. Ця вимога до бізнесу - на рівні законодавства.

У більшості випадків люди з інвалідністю самі ізолюють себе від суспільства, тому що бояться насмішок і неприємних поглядів, саме тому в Європі з ними працюють спеціально навчені психологи і супроводжуючі. Вони допомагають їм адаптуватися до суспільства, правильно сприймати те, що відбувається і вчать спілкуватися. Великою популярністю користуються групи реабілітації, в яких інваліди знайомляться між собою і разом відновлюються. Випадок кожного інваліда розглядається індивідуально, щоб визначити для нього найбільш підходящу професію. Потім проходить професійна адаптація, навчання і при необхідності підвищення кваліфікації.

Роботодавці зацікавлені в наймі таких співробітників, так як вони отримують дотації від держави. Налічується понад 40 спеціальностей підготовки інвалідів. Тривалість навчання може складати від двох місяців до двох років.

За даними Міністерства соціальної політики, в Україні – 2,6 млн людей з інвалідністю. Це 6% усього населення. Із них – 168 280 дітей. Деякі установи запитують: якщо у нас немає людей з інвалідністю, навіщо нам встановлювати, до прикладу, в будівлях ліфти, які дуже дорого коштують. Так, може, ваші заклади не відвідують люди з інвалідністю, тому що вони не розраховані на них?

Інваліди належать до найбільш ізольованих груп населення в Україні. Для інвалідів характерні нижчі результати щодо здоров'я, досягнення в галузі освіти і показники участі в економічному розвитку і більш високі показники бідності, ніж для людей без інвалідності.

Саме тому ми все частіше використовує поняття інклюзії – у роботі, навчанні, освіті і житті загалом. Інклюзія – це насамперед шляхи комунікації: як ми шукаємо канали спілкування, щоб залучити якомога більше людей до взаємодії. Інклюзія – це недискримінація. Якщо немає інклюзії, найчастіше відбувається дискримінація, яку ми, так звані, нормальні люди, навіть не помічаємо. Тобто навмисно чи ненавмисно створюються перешкоди в реалізації прав чи потреб людини.

Особливо боляче за діток з особливими потребами. Багато перешкод для комфортного життя і розвитку таких дітей створило саме суспільство, бо воно не розбудувало простір та комунікацію без бар’єрів. Тож головне завдання – розбудувати такий простір, а не змушувати дитину пристосовувалася до нього у спосіб обмеження своїх мрій. Загалом, поняття норми переглянуто в сучасному світі. Норми як такої немає. Будь-яка людина – це норма. А отже, наше завдання – прийняти цю норму й адаптувати, щоб дитина і доросла людина почувала себе щасливою і була залученою в життя

Для забезпечення освітніх, реабілітаційних потреб, а також потреб денного, тимчасового та підтриманого проживання у Львові діє близько 20 організацій для надання допомоги людям з особливими потребами. Це - комунальні заклади, благодійні фонди та громадські організації.

Але чи успішно вони працюють? Чи достатньо підтримуються державою?

Після завершення карантину ми плануємо організувати великий Круглий стіл із залученням до розмови усіх зацікавлених у даній тематиці, аби з’ясувати: що робиться у правильному напрямку, а що – потребує негайного перегляду і нових напрацювань. Усе – сформуємо у нову Програму Соціальної Політики. Про дату і місце повідомимо окремо.

«Я пригадую ті добрі часи, коли щороку, 5 травня, на Міжнародний день боротьби за права інвалідів, нам організовували справжнє свято: винаймали театр, звозили з різних куточків міста і області людей з обмеженими можливостями, які готували для такої нагоди номери – пісні чи навіть танці! Вірите, ми чекали цілий рік на таку зустріч! – розповідає Ольга Харченко, керівник проекту «ІНВАЛІДНІСТЬ – НЕ ВИРОК», Обласна асоціації інвалідів. – А потім нам сказали «Такий день – не може бути святом…». І ми залишилися замкнені вдома на роки. От зараз карантин, багато хто сумує за далекими прогулянками, роботою, друзями, а ми так живемо завжди… Ні, не просимо фінансової допомоги, і майже все більшість з нас вміє робити для свого життя самі, але найбільше бракує – уваги. Багато хто з нас, за роки чи десятиліття сидіння у візку чи прикутості до ліжка, навчився так майстерно володіти рукоділлям, що годі кому зі здорових так вміти! І є у нас мрія: зробити у великому залі виставку всього, що наробили красивого за останній час. Адже є такі, котрі килими вишивають, є такі, котрі картини малюють, макраме плетуть – різне, але все – унікальне і дивовижної краси. Так шкода, що все те лежить вдома і нікому навіть показати… А ще – мріємо знову брати участь у спеціалізованих спартакіадах. Ми маємо безліч мрій і дуже хочемо, аби про них дізнались, почули, побачили».

Нагадаємо собі слова французького письменника Ромена Роллана, який сказав: «Добро не наука, воно - дія». Допомагати тим, хто цього потребує, може кожен з нас незалежно від кількості грошей і можливостей. З початком карантину ми спільно з благодійними фондами, волонтерами, добочинцями ми розпочали благодійну акцію «Львів – це сім’я!», та допомагаємо родинам, які потребують підтримки. За час нашої роботи ми зустріли велику кількість львів’ян з особливими потребами. Вже сьогодні впродовж усього дня ми відвідали тих інвалідів, про яких нам відомо і які озвучили свої найбільші проблеми. Приєднуйтесь до нашої ініціативи! Або організуйте свій спосіб допомоги. Адже єдність у таких справах – не має голосної реклами і політичного забарвлення.

Наталія ТИМЧІЙ, керівниця ЛМО ВО «Батьківщина»