Світова пандемія показала слабкі сторони багатьох галузей економіки, зокрема, туристичної. Якщо говорити про таке місто, як Львів, то це особливо відчутно: впродовж останнього десятиліття нам постійно наголошували, що турист – наш головний годувальник і все повинно бути скероване на його приваблення і комфортне перебування. Аж ось за один місяць ми зрозуміли, а точніше, повернулися до розуміння, що найважливіші – це лікарі, вчителі, водії, аграрії – львів’яни і мешканці області, але аж ніяк не туристи, які тепер дуже не скоро завітають до нас, а тобто, дуже нескоро гроші від туризму знову наповнюватимуть казну Львова. Це дало поштовх аналізувати ситуацію глибше, та виявити, що якраз не туризм нас годував, а надходження від підприємницької діяльності. Що саме може годувати наш рідний Львів і робити його сильним та надійним містом? На це питання відповідає очільниця львівської «Батьківщини» Наталя Тимчій.

Львів має кілька елементів сильного фундаменту, який повинен бути основою нашої економіки. Нагадаю, що понад 63% доходів цьогорічного міського бюджету – це податки з доходів фізичних осіб. Принаймні так планувалося до кризи. Не будемо категорично відкидати туризм, бо ми все одно до нього повернемось, бо це «родзинка» Львова, але – за деякий час. А зараз потрібно згадати, що Львів завжди був науковим центром, центром моди, освіти, врешті, центр дрібного та середнього підприємництва. Згадайте, ми давали поштовх усій країні шанувати роботу авторських дизайнерських виробів, еко-продуктів, мереж продукції місцевих виробників тощо. Я думаю, Львову варто зосередитися на розвитку малого і середнього бізнесу не на словах, а реальною підтримкою – вже сьогодні. Понад 85% підприємців у Львові під час карантину відчули погіршення бізнесу. Це звісно добре, що міська рада звільнила деякі категорії підприємців від сплати певних податків і зборів та виділила 3 млн грн на відшкодування відсоткової ставки за кредитами для виробників та надавачів послуг, які прийняли рішення перепрофілюватись на час карантину. Але цього явно недостатньо і ситуації не врятує.

Якщо говорити в короткостроковій перспективі, то , звісно, потрібна нова міська програма кредитування дрібного та середнього бізнесу – нагодувати львів’ян та дати їм роботу. По-перше, нам потрібно ініціювати загальнодержавну підтримку підприємництва, і ми чуємо про неї з екранів телевізорів, але я не дуже вірю в те, що програми, які озвучує наш прем’єр-міністр чи президент будуть втілені. Однак, не варто забувати, що обласна та міська рада мають можливість співпрацювати із нашим місцевим банківським бізнесом. І пропонувати їм умови для того, щоб вони хотіли йти на поступки так, як це робиться зараз в усьому світі. І не варто забувати, що Львів має великі кошти покладені на депозит. У лютому розпорядженням міського голови на депозитному рахунку в Укргазбанку було розміщено 150 мільйонів гривень тимчасово вільних коштів. Чому б не повернутися до ідеї банку Львова, як це колись було? Мати свій муніципальний банк, який міг би давати в скрутний час кошти під позику з низькими ставками. Тут потрібно трішки розрахунків, політичної волі та бажання розвиватися. Варто повернутися до цієї ідеї. Але, якщо говорити про зараз, то потрібно домовитись з банками про встановлення пільгових тарифів кредитування для місцевих львівських бізнесменів.

Вдалим прикладом виходом з кризи є Німеччина, яка запровадила пільгові кредити і зняла на кілька місяців обтяжливі податки – розтермінували на довший період. Я вже не говорю про американську модель: виплата своїм громадянам достатньої для проживання на час карантину фінансової підтримки в розмірі 1200 у.о. на особу та 10 тис. у.о. для дрібного бізнесу. Але – це сильні багаті країни, нам буде корисний досвід сусідньої Польщі: вони скерували державну підтримку на власне дрібного виробника, а саме $52 млрд, які пішли на виплати самозайнятим особам до 80% щомісячного доходу та до 40% — співробітникам підприємств, оборот яких скоротився через пандемію.

Якщо говорити про довготривалу, то (і ми про це неодноразово обговорювали з фахівцями – науковцями, економістами, архітекторами) – Львів потрібно стратегічно перепланувати, аби в межах його локації працювали новітні лабораторії і наукові та освітні центри, а на периферії - в межах Львівського ОТГ – створювати нові робочі місця із залученням великого бізнесу, великих інвестицій, з підведенням потужної інфраструктури під ці великі підприємства. А сам центр має бути для мешканців, які відпочиватимуть, з області приїжджатимуть до наших музеїв і виставкових залів. Саме тут мають відбуватися покази мод, зустрічі з провідними науковцями світу. Тут ми маємо народжувати найпрогресивніші ідеї в усіх галузях, які ми зможемо втілювати за рахунок підтримки міста чи країни. Наші мізки цінуються в цілому світі, наші ідеї можуть запозичати інші країни. Львів має бути прикладом.

Туризм – фестивалі, ярмарки – дуже популяризувалися останні роки нашою владою, зокрема, міським головою. Але хочу нагадати читачам - цього року через пандемію коронавірусу глобальний туризм скоротиться на 70% в порівнянні з минулим роком, про це заявив глава Всесвітньої туристської організації ООН.

Звісно, з одного боку, мережі на зразок «Локаль» мають надприбутки з того, що турист приїжджає, хоче побачити чудо, випити кави, витратити свої гроші і поїхати.

Але, на жаль, львів’яни не так багато з цього користають. Ті кошти, які турист залишає у Львові, є, звісно, значні, але ця сума приблизна така, як бюджет будівництва нового фонтану перед Оперним. Чи достатньо цього? Я вважаю, що ні, бо багато коштів від туризму взагалі залишаються «в тіні». А самі львів’яни не можуть посидіти і відпочити чи пообідати на вихідні в центрі через весь цей наплив туристів і ціни, які орієнтовані лише на туриста. І ми відчуваємо себе ображеними, бо будуються нові кнайпи і готелі, усі зручності для туристів, а прості львів»яни живуть в спальних районах, де немає нормальних доріг і доброго транспортного сполучення. В нас не збудовано жодної нової школи за останні 20 років. У Львові бракує добрих, сучасних шкіл для наших дітей. До прикладу, 31 школа у Франківському районі. Територія зруйнована, сама будівля в жахливому стані, спортивні об’єкти – в занедбаному стані. Школа виглядає так, немов це післявоєнна споруда, яка зазнала нищівного впливу. І туди ходять діти з тих новобудов, що поруч збудовані по вулиці княгині Ольги. Ми стали гостями в рідному місті, бо не відчуваємо усіх цих зручностей і радості, що відчувають гості міста.

Туристи – це добре, але ще потрібніші місту мають бути самі львів’яни. Вони в першу чергу повинні відчути опіку міської влади, яку вони обирають. І ця влада має звітувати– як вона стратегує місто щороку. Нове транспортне сполучення з Рясне-2, межі нашихпарків, які досі не узгоджені, переходи через залізничні колії, що прокладені в місті – є багато питань, які нецікаві керівникам міста, бо вони не так популярно звучать.

Натомість, ми будуємо фонтан на місці фонтану з мармуровими плитами, який збудували і відкрили лише близько десяти років тому! Так, екологи наголошують, що наявність водойм в великих містах є вкрай необхідна, зважаючи на зміну клімату і посухи влітку. Але фонтан в центрі міста був діючий і майже новий! У нас нема грошей на школи, а є 540 млн гривень, які закладено закладено на три нових фонтани та території біля них. Чи це раціонально? А наші лікарні і садки? До нас приїздять люди з усіх околиць, Львів стає перенаселеним, в Рясному діти вчаться в коридорах школи, бо немає місця – батьки у відчаї, бо ніхто нову школу навіть не планує будувати.

Постає питання: як простому львів’янину дивитися на використання 540 млн гривень на фонтани, коли діти не мають де вчитися? Влада має зважати на першочергові речі ідивитися на розбудову міста стратегічно.

Я хочу повторити те, на що неодноразово наголошувала: не має бути так, що на одному окрузі, де є більш активні громадяни чи більш впливовий депутат, влада має з цього зиск і допомагає в благоустрої, а на іншому – де немає діючого депутата – громада має занепадати. Ми всі однаково сплачуємо податки. Влада міста має однаково до усіх районів і вулиць застосовувати свої принципи і дії. Якщо в котромусь районі бракує школи – значить ми її будуємо. Якщо в районі не вистачає дороги – ми її закладаємо. І так має робити міська влада – стратегічно планувати та реалізовувати.

Я ніколи не «опущу руки» перед труднощами чи перепонами – робила і завжди робитиму все, що в моїх силах, для досягнення спільної мети : зробити Львів – містом мрії. Я тут народилася і виросла, моя родину тут – від діда-прадіда. Я дуже люблю його і дійсно переконана, що саме тут – найсмачніша кава і пляцки, тут дзеленчить трамвай так, як більше ніде. Це місто, де є мама, яка завжди розрадить. Я живу Львовом. Я не хочу, щоб мої діти коли-небудь виїхали з нього. Щоб їм тут було добре вчитися, дорослішати, щоб вони знайшли згодом гарне місце праці, щоб вони були щасливі і так, як і я, бажали тут зробити усе найкраще уже для своїх дітей – моїх онуків. Нехай тут продовжиться добра традиція мого роду, моєї історії, мого душевного переконання, що Львів – це місто сили і духу. Львів – це моя Батьківщина.

Leopolis.news