logo
01/05
25/04
21/04
17/04
19/03
24/02
19/02
26/01
31/12
09/12
01/12
06/11
04/11
24/10
2 ...

Ярослав Скірка: Українців не можна здолати

14-04-2023 17:585382

Ярослав Скірка: Українців не можна здолати

Ярослав  Скірка – голова об’єднання українців у Польші.  Ми зустрілись з ним у Варшаві і пан Ярослав згодився на невеличке інтерв’ю.  Розмова, перш за все, стосувалась того, як почувають себе члени української громади, що проживають на території Польші, і, звісно, про те, як вона  допомагає Збройним силам України.

Ярославе, декілька слів про організацію, яку ви зараз очолюєте, та про те, яка головна мета і які головні напрямки її роботи?

Об’єднання українців у Польші – це найстаріша громадська організація у цій країні.

Вона була заснована для того, щоб представляти інтереси української громади у Польщі. Після Другої світової війни на території цієї країни залишилось більше 200 тисяч українців. Саме тоді частину населення вивезли до радянської України. Але тут залишилось, достатньо багато українців. Це були люди, яких комуністична влада депортувала і розселила на значній території Польщі. За задумками радянського уряду, ми мали пропасти як нація, мали бути колонізовані, мали асимілюватись в іншому національно-культурному просторі і таким чим зникнути з мапи світу як нація.

Але, українців не можна здолати, і про це ви знаєте точно. Тож у 1956 році було започатковане «Українське суспільне культурне товариство у Польщі». Воно почало працювати з метою захисту інтересів депортованих українців перед польською владою та польським суспільством. Коли в 1979 році в Польщі рухнув комуністичний режим, наша організація вийшла з-під комуністичного пресу і почала працювати вільно, домагаючись повних прав для української громади. Тоді ж ми і змінили назву на ту, яка є зараз – «Об’єднання  українців у Польщі».

Наразі ми ведемо досить суттєву культурну активність. Організовуємо і продовжуємо  організовувати багато культурних заходів по всій державі. Це і концерти, і виставки, і виступи діячів культури, і виступи наших талановитих  співвітчизників, а також діточок.

Другий напрямок роботи – це освіта. Ми тісно співпрацюємо з українською греко-католицькою церквою у Польщі і спільними зусиллями робили і робимо багато для того, щоб українці могли відвідувати українські школи, могли вивчати язик та історію своєї Батьківщини.

Які першочергові завдання стояли і стоять перед вами?

Після звільнення від диктату москалів нам потрібно було будь за що зберегти пам’ятники української культури. Так, так – саме пам’ятники культури, тому що на території сучасної Польщі існує дуже велика українська спадщина. Так вже склалося історично, що на деякій її частині відзавжди мешкали українці. Там вони творили свою культуру, будували свої церкви. Саме там, на Надсянні, народився автор гімну «Ще не вмерла Україна» – отець Михайло Вербицький. Тобто, нам є що зберігати і чим піклуватись.

Друга мета - зберегти депортованих українців у Польщі, тобто дати їм можливість підтримувати свою мову, зберігати свою ідентичність, свій побут, свою культуру.

Звісно, на першому етапі виникали труднощі, бо польська влада  того часу, м’яко кажучи, не завжди підтримувала ідею розвитку українців на їх території. Але ми  відстоювали свою позицію і ,все ж-таки, домоглися багато чого: у нас є і домівки, є і школи, є і церкви, є і письменники, є і громадські діячи. Тобто  громада живе повним та насиченим життям без утисків та обмежень.

Не можу не провести історичної паралелі. Коли до нас на Луганщину, у моє рідне  селище Новоайдар у березні 2022 року прийшли війська російської федерації, перше що було зроблено у школах – це вилучення української мови, знищення всіх підручників, надрукованих українською мовою, а також знищення всіх підручників української історії. А у Польщі, навпаки, відчувається у цьому питанні прогрес.

Так, прогрес у  нас спостерігається. Українцям тут комфортно. І тому ми з великою турботою спостерігаємо за подіями, що відбуваються в Україні. Зараз москалі роблять те, що робили їх попередники до 1947 року, тобто нищать все українське. Для них українське завжди було вороже і чуже. Ми це відчували на своїй шкірі ще тоді, декілька десятків років назад, а ви відчуваєте це зараз. І в цьому сенсі наша українська доля спільна. Для нас ворогами були і, якщо нічого не поміняється, ще довго будуть, – москалі.

Але, якщо продовжувати тему освіти, то повинен  сказати, що на території Польші зараз є 5 шкіл, де діти навчаються українською мовою. Ми маємо багато різних шкіл для національної  меншини: початкові і середні учбови заклади. На сьогодні громада має 73 пункти, де вивчається українська мова. Своїми силами побудувала також більше 70 храмів. Тобто, як бачите, громада є дуже потужною.

Після відкритої агресії росіян проти України Польща, як ніхто, багато прийняла до себе біженців з України. Ми це приймаємо з величезною подякою, розуміючи, що навіть для такої країни як Польща, це викликає багато проблем і ризиків. Як ця ситуація впливає на вашу діяльність у сучасному просторі?

Так, в Польщу заїхало кілька мільйонів біженців з України. Значна частина з них вже повернулась додому, дехто поїхав у інші держави Європи. Але станом на цей день в Польщі осіло більше 900 тисяч людей, і половина з них це – діти. І то є проблема. Бо частина з них (190 тисяч) за згодою батьків зголосилися вчитись в польських школах. На жаль, у Польщі нема окремо вибудуваної системи освіти українців. І це теж реалії нашого сучасного життя. Правда, як я казав, у Польщі є декілька середніх шкіл, але загалом вони проблему не вирішують. Це є краплина необхідного в морі потреб, для українських біженців.

Освіта – це лише один аспект збереження культурної і національної спадщини. Інший аспект, це література, яка конче потрібна на теренах іншої держави.

Так, ми це розуміємо і постійно працюємо в даному напрямку. Громадою регулярно випускаємо щотижневик « Наше слово». Це журнал, який видається з 1956 року. Ми також готуємо до публікацій  книжки, які розповідають про Україну, видаємо альманах літературних творів (останній був присвячений війні в Україні), а також матеріали про життя української громади. Також видаємо твори українських літераторів, які  працюють і проживають як у Польщі, так і в Україні. Ці публікації стосуються української літератури, української історії, українських традицій.

Мені доводилось читати журнал «Наше слово». Скажу відверто, сподобалась і верстка, і зміст.  Тож ми, від Української спілки журналістів, могли би запропонувати деякі матеріали для вашого журналу. Натомість, ви теж могли би вийти на український медіа простір через наші видання.

А чому би і ні. Вважаю, ця пропозиція варта того, щоб її обсудити в іншому форматі. Наше видання, яке, до речі, фінансується польським урядом, має за мету підтримати ідентичність української національної меншини, і ми маємо в першу чергу друкувати ті матеріали, які розповідають про життя українців в Польщі.

Що ж, я вважаю, що нам буде що сказати одне одному  навіть в такому специфічному форматі. Бо співробітництво завжди розширює творчий краєвид і збагачує обидві сторони.

А тепер трішечки докладніше про те, які зв’язки виникли між журналістами Польщі та України з того часу, коли відбулося широкомасштабне вторгнення москалів? Також хотілося б почути, чи є якісь програми націлені на підтримку українських журналістів у Польщі?

По перше, я не член спілки журналістів Польщі, але хотів би зауважити на те, що і до вторгнення Росії на територію України відносини між журналістами наших країн були гарними. Та після повномасштабної агресії москалів ситуація змінилася. У нас з’явилось багато журналістів з України, які шукали захисту і притулку від агресора. Зважаючи на це, в Польщі було створено багато програм підтримки ваших колег. При  редакціях польських видань створювались спеціальні фонди, що мали за мету підтримку журналістів, які бажали розповісти правду про події у тилу та на фронті. Це для тих журналістів, які працювали самостійно.

З іншої сторони багато журналістів були прийняті в штати редакцій. Для редакцій вони створювали дуже важливі інформації про те, що відбувалось в Україні. І це подавалось в медіа простір як на польській, так і на українській мовах. До речі, багато газет до сих пір постійно друкують повідомлення з України на українській мові. Особливо в інтернеті. Зайдіть на сторінку «Виборчої газети», і ви побачите цілу колонку, яка постійно друкується українською мовою.

І на останок не можу вас не запитати про вашу волонтерську  діяльність.

Гуманітарну допомогу ми почали надсилати своїм братам і сестрам з перших же днів російської навали, бо чітко розуміли напругу і критичний стан речей захисників України. Ми надсилали вантажи майже щотижнево. Не можу не підкреслити того, що в ті часи надзвичайно високою була активність усього населення. Ми не встигали сортувати принесене і завантажувати все це на транспорт, який їхав до вас.  Я спостерігав величезне піднесення самосвідомості не тільки української громади, але й польського населення, його жагу допомогти зупинити російську навалу, його співчуття до тих, хто залишився без даху над головою, без сім’ї , без родини. Звісно, це було жахливо. Та ота навала згуртувала не тільки український народ, але й  польський. Прості мешканці висилали одяг, продукти, медикаменти, медичне обладнання, бронежилети, тепловізори і багато чого іншого.

Зараз така неймовірна хвиля волонтерства дещо стихла, але вона продовжується. Я декілька хвилин потому показував вам вантаж, який завтра буде відправлено до захисників Бахмуту. Це обладнання для польового шпиталю, що повинно врятувати життя багатьом воїнам збройних сил України. До нього входять спеціальні накладки на дуже важкі рани. Вони по-перше, рятують життя, а по-друге, допомагають досить швидко лікувати рани.

Це дуже дороге обладнання. Ми мали змогу закупити його по окремих каналах постачання. І от чергова партія вже укомплектована і завтра відправиться в дорогу. Ціна цієї закупки більше 8 тисяч доларів. За оцінками спеціалістів саме це обладнання повинно врятувати життя не менше, як 50 українських хлопців.

Володимир Мартинов, для Leopolis.news