Пресслужба Андрія Садового 5 травня 2021 року поширила повідомлення від Ірини Маруняк, заступниці міського голови Львова з питань житлово-комунального господарства, що Андрій Садовий із підлеглими взяли на себе колегіальне зобов’язання і «активно працюють над очисткою вулиць від покинутих авто. Станом на кінець квітня залишається 28 машин».

Ірина Маруняк зазначила: «Цю роботу ми продовжуємо. Працюємо із встановленими власниками авто і працюють евакуатори там, де власників не встановлено. Плануємо до кінця травня цю роботу завершити».

Травневі плани виконавчої структури Львова були скромними: прибрати у день по 2 авто – і можна з чистою чиновницькою совістю отримувати місячні преміальні. Однак чиновники не впорались із взятими зобов’язаннями, всі машини не прибрали з вулиць, проте незаслужені преміальні отримали. На вулиці Головацького як стояли два покинути автомобіля, про які писало видання Leopolis.news у статті «Львівський «двигун», який слабо тягне», так стоять до нині. На інших вулицях також.

Садовий і його команда не тільки не виконали свій же травневий план із очищення вулиць від покинутих авто, а й «сіли у калюжу» напередодні Дня журналіста після 40-хвилинного дощу, який падав 5 травня. «Сіли у калюжу» в безпосередньому значенні цього фразеологізму.

На перетині вулиць Декарта і Вернигори (Залізничний район Львова) вже роками після кожного дощу або невеликого дощику утворюється калюжа, через яку пішоходам потрібно перестрибувати. А літнім людям і маленьким дітям – ступати у брудну воду, яка символізує системне службове недбальство чиновників Ратуші.

Ця калюжа існує від початку першої каденції Андрія Садового. У лютому 2018 року тогочасний голова Залізничної райадміністрації звітував про масштаб виконаних робіт у районі, а пресслужба міського голови ці побрехеньки солідарно поширювала. Минуло небагато часу і стало відомо, що частину свого службового часу Тарас Гнида присвячував піклуванню про свій сімейний добробут. Тепер у кулуарах міського голови відцурались від цього чиновника, начебто ніколи його і не знали.

Навпроти сталої калюжі, яку вже можна назвати іменем міського голови, є й каналізація, яка не приймає дощову воду. Теж із давніх часів. Зайве говорити, скільки разів мешканці цих вулиць звертались до чиновників, щоби департаменту житлово-комунального господарства та інфраструктури усунув ці упущення. Департаментом керує чиновник, який мріяв забезпечити Львів модульними туалетами, вартістю до 150 тисяч євро, хоча станом на 2019 рік Михайло Одинець не знав, скільки у місті робочих громадських вбиралень.

Якщо вулицею Декарта пройти далі у напрямку трьох судових інстанцій (Адміністративного, Галицького і Сихівського судів), то на вулиці Шараневича можна впасти у неогороджену яму, яку використовують для входу в підвальне приміщення будинку. У разі нещастя (як у випадку із каналізаційним люком на вулиці Зеленій, коли вбило дитину) Андрій Садовий знову закотить очі до небес і буде розповідати про випадок раз на мільйон. У темну пору доби і при тьмяному освітленні вулиці хтось із перехожих може перечепитись через бордюр на тротуарі, впасти в яму та щось собі зламати. Це у кращому випадку.

Невже ні міський голова, ні його підручні не розуміють, що ями на тротуарі не повинні існувати, а якщо вже по-іншому не можна дістатись до підвального приміщення будинку, тоді такий вхід необхідно огородити. Людство віддавна винайшло таке спеціальне убезпечення, яке називається поруччям. Чиновникам Ратуші навіть не потрібно нічого вигадувати самотужки, а лише застосовувати існуючі напрацювання для безпеки львів’ян.

За вище перелічені недбальства міському голові та його заступникам потрібно виставити невисоку оцінку, наприклад двійку, за п’ятибальною шкалою сумлінності виконання службових обов’язків.

Проте є одна пом’якшуюча обставина. Після вище згаданої трагедії на вулиці Зеленій, на вулиці Морозенка нарешті ліквідували небезпечний люк – це була яма у тротуарі глибиною сантиметрів 50. Традиційно відремонтували абияк. Поверх ями поклали ще однин люк і зверху засипали невідомо чим, що назвали асфальтом. Після кількох дощів цю суміш змило, а на цьому місці утворилось заглиблення у 4 сантиметри. Це вже досягнення, це не заглибина у 50 сантиметрів.

Тепер увечері жінки на цьому тьмяно освітленому місці мають шанс зламати каблучки туфель, проте не проваляться у каналізацію і не опиняться у Полтві. Заради справедливості за таке досягнення потрібно поставити плюс. У підсумку за травень, за служіння територіальній громаді Львова, міському голові та його заступникам можна поставити солідарну оцінку – двійку з плюсом.

Отож не зрозуміло, де оті «високі досягнення у праці», за які Садовий і компанія нарахували собі у травні з податків львів’ян місячних премій у десятки тисяч гривень?

А премії з нагоди Дня Львова? Це прояв особливого цинізму та моральної ницості. Чим ця ратушна когорта, яка не оре, не сіє, не кує і не меле, не виробляє матеріальних цінностей, відрізняється від решти львів’ян, які своєю працею утримують місто? Святкова премія до Дня міста Львова повинна виплачуватись або всім львів’янам, або нікому.

Ярослав ЛЕВКІВ,

приватний журналіст, спеціально для Leopolis.news