Розмовляти з відомим у Стрию телеведучим, журналістом, адвокатом і громадським діячем, викладачем політології в Європейському Університеті, підприємцем і головою Асоціації журналістів «Дім незалежності», засновником газети «Право на Правду» і просто вічним опозиціонером до будь-якої влади (а саме такою вона у нас і є вже 30 років) Олегом Филиком – завжди цікаво. Тим паче сьогодні, коли він став «депутатом» з приставкою «екс» і не став «одним у полі воїном», як його називали в народі, у Стрийській міській раді. Чи все-таки лишився ним – тим «одним…»? Тож із ким воює і за що, чи проти чого нині? Як оцінює поствиборні зміни, якщо вони є? Що думає про владу, про її професійну, так би мовити, придатність? Про це та інше – моя розмова з членом НСЖУ Олегом Филиком.

Пане Олеже, ви досить жорстко критикуєте сьогоднішню владу. Хоча робите це неймовірно витончено, з сарказмом та вбивчою іронією, якщо так можна висловитися…

Це така собі спроба розкрити проблему профдеформації в українських владних інституціях… Чому примітивне розуміння управлінських процесів, карколомні ідіотизми та безкінечне симулювання роботи стало у нас нормою?

Я б так різко не висловлювався, але…

Посадовці, чиновники, владці опанували соціальні мережі, всі мають власні сторінки, а дехто і приватні ботоферми. Посадовці будь-якого калібру, починаючи від районних і закінчуючи столичним масштабом, витрачають чималі гроші на так звані піар-відділи, а по-простому – звичайні дифірамбні контори, де працюють десятки, сотні солодкомовних підтакувачів, паперових експертів та інших майстрів текстології.

Але ж якість управління від того не змінюється, а навпаки – погіршується. Чому?

Не дурна людина якось сказала: настане час, коли технології перевершать звичайне людське спілкування і тоді ми отримаємо покоління ідіотів. Такий час прийшов. І зараз, аби впливати на юрбу, неодмінно потрібна доза шарлатанської приправи. Цим інгредієнтом сьогодні є ніщо інше як явище під назвою популізм. Популізм має різні визначення. З найпоширеніших – це набір інформаційних інструментів із метою формування громадської думки. Є й простіше визначення, моє власне: популізм, особливо владний – це ніщо інше як інвестиції в дурість. Звісно, те, що робить влада людям, потрібно знати, і люди мають це розуміти.

Як розпізнати нездоровий владний піар?

Коли те, що влада робить, є меншим від того, як вона це показує, тоді починається самодурство, пльонтанізм, лицемірство та фальш. Його – нездорового владного піару – носії не визнають, а точніше – уникають проблем. Вони їх заговорюють. Чому? Бо проблема показує, чого ти вартий. Вони привертають увагу не до своїх вчинків чи дій, а до самих себе. Знаєте, як у Біблійного пророка Єзекеїла – пастирі, які пасуть самих себе. Вони носять квіти до пам’ятників, вони співають патріотичні пісні, вони щодня знимкуються з героями – патріотами і ветеранами. І все це, звісно, за наші з вами гроші. Як казав американський класик, автор книг із маркетингу, PR і дизайну Роджер Хейвуд: «Вам платять не за те, щоб ми виглядали як збіговисько ідіотів. Вам платять за те, щоб публіка не помітила, що ми і є збіговиськом ідіотів».

Якими, на вашу думку, є очевидні ознаки управлінської відсталості чи хибності руху владного апарату, від місцевого до столичного?

Знаєте, пишатися інтелектом і вченістю в державному управлінні сьогодні – дороге задоволення, бо тут інтелект – перешкода, а вченість – дурість. Що підкуповує сьогодні у владному популізмі? – Простота вирішення складних завдань. Рестайлінг – хороший прийом у комерції та політиці, що постійно змушує нас купувати старі речі в новому оформленні. Ми вигадуємо нові структурні підрозділи – але не допускаємо громаду до контролю за діями і бюджетом.

Ми боремося з пандемією заборонами – але не покращуємо свою медицину. Шлях найменшого опору тим і небезпечний, що вигідний сьогодні, але згубний завтра. Країна живе бурхливим життям великих змін у риториці й формах. Щодня з’являються нові наміри, суперідеї, модні стартапи. Заявляються, з’являються і – забуваються. За ці роки популізм привчив нас відповідати «так» і «ні» на одне і те ж питання. Жодного універсального рецепту, що робити в такій ситуації, не існує: немає сенсу вимагати чесності, ретельно перевіряти будь-які поширювані факти чи давати спростування – це не працює, або працює навпаки. І не треба впадати в «песимізм» і казати, що гірше вже не буде. Українці всі – «оптимісти» і можуть цілком обґрунтовано стверджувати: «Буде!». Буде, люди, бо наша молода держава сьогодні – це ціла каста владних норкоманів, цілий прошарок владозалежних популістів. Сила їхня – в їхній продажності, а продажність їхня – безмірна.

Доволі категорична заява… Ви згадали про нові наміри, суперідеї, модні стартапи… Чому багато з них не знаходять логічного продовження чи підтримки верхів, адже є справді потрібні і корисні?

Тому що сьогодні набагато легше знайти шлях до владної кишені, аніж до владного вуха. У більшості новостворених рад і далі безвідмовно працює формула: зайшов – заніс – отримав. Коли дійсно з’являється щось вартісне й електорально вигідне, кожен депутат чи посадовець намагається заявити своє співавторство на це, але не для того, аби здійснити чи втілити, а просто аби виправдати своє перебування на тій чи іншій посаді, чи носіння мандату. Ви розумієте, це насправді не просто критичне вишукування – дійшло до того, що сьогодні конкурентно працювати у владі стало не можливо. Конкуренція, що була, є і залишається найвищою формою будь-яких управлінських процесів, сьогодні всередині владного апарату відсутня. Тобто, у владу можна йти лише служити. Роби, що кажуть; збирай, скільки потрібно; неси, куди покажуть. Ось і все. І все окутане великими владними амбіціями. А зовсім не дурна людина колись сказала, що великі амбіції – то як великий дітородний орган: виглядає ефектно, але користі мало.

Важко не помітити, що останнім часом влада почала вибиватися з сил, аби набити собі ціну…

Якщо ви змушені йти на компроміс і поступатися принципами правди заради людей навколо себе, то міняйте не принципи, а людей навколо. Для цього багато не потрібно – потрібно лише навчитися не слухати, що влада говорить, а дивитися, що вона робить.

Одним із основних стимулів чи спонукань до виконання чогось є насамперед розуміння того, що це комусь потрібно. Ну скажіть, кому потрібні ці пожовклі нікчемні гасла, дешевий кітч, мільйони слів, коли нема жодної гідної, вартої думки? Принципи мають відповідати ідеалам, а їх сьогодні нема!

Що має вкладатися в поняття «правильної влади» у вашому розумінні?

Владу не обирають готовою для служіння – її такою роблять. Ми робимо. Якщо ж ні, то її готовність буде лише у служінні самим собі, а наша з вами готовність ніколи не станеться. Допоки ми не навчимося жити для нових часів та не звільнимося від різних видів масок, які нам нав’язують сьогодні. Є щось дуже доросле в понятті «правильної влади». Така влада авторитетна та цілеспрямована. Вона надає речам важливості. Вона почуває себе невимушено у власній обраності. У свої сорок я лиш знаю одне, що свою стежку знайти неможливо – її потрібно протоптати. Ми самі обираємо, на якій відстані і на якому рівні тримати владу. Ми можемо бути наближено і віддалено, можемо бути або над, або під…

Чи погоджуєтеся ви з тезою – якщо ми не змінимо систему, карма зрадженої революції наздоганятиме нас знову і знову?

Відповім коротко – у зраді терміну давності немає, у зрадників – є. Послухайте, якщо людина злодій чи зрадник, то яке мені діло до його партійної приналежності чи національності. Це звичайна усвідомлена необхідність, котра позбавить нас міфу про те, що влада може служити народові. Міфу, бо правда в іншому: народ є джерелом і носієм влади. У демократичних громадянських суспільствах народ має засоби і можливості контролювати свою владу, у нас же громадянське суспільство лише починає формуватися, а суспільна думка лише пробує вирватися з полону стереотипів, створених для нас за наші гроші нашими ж засобами телепропаганди.

Що має слугувати народженню чи створенню нової психології управління?

Дуже проста, як на мене, формула: менше гуглити – більше думати!!! Бо для інфантильного суспільства бздури – цікаві, а реальне життя – страшне. Шкода, що аксіома про недоцільність плювати в криницю якщо і доходить до деяких прямоходячих, то вже тоді, коли капці пливуть в сторону моря.

Дякую за розмову. Ваші побажання нашим читачам чи, якщо хочете, в цілому Україні та у ній сущим.

Головна причина мракобісся і деградації нашої влади полягає передовсім у темноті і відсталості самих людей та в їхньому затятому небажанні виходити із цього стану. Як наслідок – гостра елітарна та лідерська недостатність. У лідера, знаєте, є дві важливі риси: по-перше, він сам кудись іде, а по-друге, він здатний вести за собою людей. Отже, шукати, обирати і призначати потрібно таких людей, які чесно мислять, відчувають і вміють провадити за собою інших не прапором, купюрою чи пальцем, а собою, власним прикладом, власною дією.

Розмовляв Василь АЛЄКСЄЄВ, для Leopolis.news