logo
04/07
28/06
05/06
02/06
29/05
16/05
30/04
29/04
28/04
06/04
20/03
16/03
04/03
16/02
... 2
4 ...

Вибори у час війни чи провокація… до роздумів!? | Блог Ростислава Новоженця

01-09-2023 20:301905

Вибори у час війни чи провокація…  до роздумів!? | Блог Ростислава Новоженця

В повітрі запахло виборами.

Згідно з чинним законодавством в Україні передбачено наступний графік проведення виборів: депутатів Верховної Ради – жовтень 2023, Президента – березень 2024, голів та депутатів місцевих рад – жовтень 2025.

Водночас статтею 19 Закону України Про правовий режим воєнного стану  в умовах воєнного стану заборонено проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування.

Оскільки, в Україні йде російсько-українська війна й запроваджено режим воєнного стану будь-які законні вибори в Україні до закінчення війни – неможливі. Однак, керівники держави не виключають проведення виборів навіть під час війни (а що їм поміняти норму закону?). До такої думки вони почали схилятись, не в останню чергу, під впливом заяв про наступний крок у становлення демократії від американського сенатора-республіканця Ліндсі Грема, зокрема, щодо необхідності проведення у наступному році, навіть попри російське вторгнення, президентських і парламентських виборів в Україні.

Днями Президент України Володимир Зеленський заявив, що він особисто до виборів  готовий, але нам потрібен легітимний вибір, а це забезпечити вкрай складно: право голосу для всіх громадян, зокрема, військовослужбовців та вимушених переселенців за кордоном; фінансування та присутність іноземних спостерігачів на виборчих дільницях на передовій - тому США та ЄС мають розділити ризики можливого проведення виборів в Україні під час війни.

Те, що ідея з виборами у воюючій країні настільки абсурдна, аж до непристойності, -  не говоритиме тільки лінивий. Вона не просто шкідлива, а відверто ворожа, бо замість єдності народу породить розсварену націю, і дивно, що прозвучала вона з уст поважного політика дружньої нам держави. Але в політиці далеко не все слід сприймати буквально.  Можливо це - здорова провокація аби спонукати українське суспільство завчасно задуматися про перспективи  майбутніх повоєнних виборів. Зясувати причино-наслідковий звязок попередніх поразок українства у виборчих компаніях, що поставило нас на межу життя і смерті. Виробити врешті-решт українську виборчу стратегію перемоги. Адже в мирний період в українського політикуму для цього ніколи не вистачало часу.

Оцінюючи складність виборів під час війни,  В.Зеленський звернув увагу лише на вершину виборчого айсберга. Та проблема виборів в Україні в усі часи була набагато серйознішою і не зводилась лише до підрахунку голосів. Адже фальшування і деформація волевиявлення виборців завжди забезпечувались величезними сумами готівки кримінального походження, якими для впливів на суспільство вільно і безкарно розпоряджалась московська “п’ята” колона, різного етнічного походження. Тому на наступних виборах наше основне завдання - закріпити вихід України з колоніального стану. Для цього передусім потрібно виразно сформулювати картину найближчого майбутнього України (після перемоги над росією) і відповідно підготувати для цього виборчі інструменти, щоб отримати бажаний результат.

Отож, за що ми, українці, воюємо з москалем? За те аби захистити свої сімї, родини, наші хати, села і міста, цілу Україну від споконвічного ворога. Ми воюємо за право жити на рідній землі аби зберегти власну ідентичність, а значить українську мову, культуру, звичаї, традиції, прадідівську віру.

Хто все це може нам гарантувати? Тільки міцна Українська Держава! Держава, яка  за влучним висловом Левка Лукяненка, автора Акту проголошення Незалежності, буде саме українською, а не будь-якою, Україною. Отже, держава - національна, якими були на початках більшість європейських держав. Україна – моноетнічна країна, оскільки титульна нація, що дала назву державі, складає понад дві третини населення. Українців станом на 2001 рік було 78%, а зараз ще більше. Закономірно, що в українській державі ключові посади будуть належати етнічним українцям. Недарма в нашому Славені співається, що ми запануєм у своїй сторонці. От і настав час відновити історичну справедливість аби в Україні українці керували й володіли левовою часткою майна та фінансів. Аби всюди звучала державна українська мова, процвітала українська культура, зберігались українські звичаї й традиції, шанувалась справжня українська історія та віра. Звісно, що все це буде приперчено найкращими чеснотами справедливості, чесності, порядності та працьовитості, що споконвіків притаманно українцям.

Як цього досягти на виборах? Обрати до влади справжніх українців, по духу і крові, щирих, як колись говорили, українців! Ми не забудемо і національні меншини. Кожна з них отримає належну їй, пропорційно до національного складу, частку у владі, зокрема, і серед депутатського корпусу. Виняток складуть лише росіяни, єдинокровні брати яких посунули на нас війною. Отже, навіть мови не може йти про ті 17% представництва, що відповідає довоєнному перепису населення. Тільки росіяни, які змили свою вину перед Україною, і зараз воюють проти московських орд, матимуть шанс бути представленими в українській владі.

Який реальний інструмент може забезпечити такі зміни в Україні під час виборів? Передусім потрібно відсікти від впливів на вибори всіх без винятку олігархів, які не є українцями ні по крові, ні по духу.  Ці злодії в законі, постійно втручаючись у вибори, продукують собі подібних. Фінансування виборчої компанії повинна взяти на себе держава за підтримки демократичних країн світу. Вибори мають стати змагальністю власне українських  ідей, а не грошових мішків з московським душком. Добре, що в Україні заборонені всі проросійські політичні партії. Але потрібно заборонити й балотуватись, під будь-якими вивісками, і колишнім членам цих ворожих організацій, а також їхнім дітям (яблуко від яблуні недалеко падає, -  каже українська мудрість). Хто не володіє на належному рівні українською мовою не може бути ні висунутим, ні обраним. Всіх колаборантів, агентів кремля давно слід притягнути до кримінальної відповідальності, включно з ієрархами московської церкви в Україні. Цитуючи, нелюбого нам класика – нічого не варта революція, яка не в стані себе захистити. Так і нинішній наш опір московитам може виявитися намарним, якщо на московські гроші з допомогою внутрішніх ворогів, московська пята колона знову прийде до влади на чергових виборах. Не допустимо і зацементувати той стан, що маємо, і не дай Боже, повернутись нам до того, що було.

Так, для здійснення цього всього необхідні відповідні кардинальні рішення Верховної Ради. Повстала Україна змусить парламентарів це зробити або депутати за саботаж  відповідатимуть згідно з умовами воєнного часу.

У будь-якому випадку ми, українці, маємо сьогодні унікальний шанс вирватись остаточно з московського ярма і почати реально розбудовувати українську Україну. Ще є можливість здійснити це парламентським шляхом!

Думай-мо!