В межах демократичних суспільств складно передбачити, якими будуть враження аудиторії при зустрічі з меню медійних пропозицій, але саме в межах демократичних суспільств апріорним є розуміння аудиторією того, що меню пропозицій готується медіями, а не владою.

Факт появи на сайті українського Кабміну петиції з вимогою до Уряду припинити демонстрацію екстрасенсів в межах Телевізійного Марафону "Єдині новини" може засвідчити те, що якась частка української аудиторії залишається невиліковно совковою, оскільки вимагає від органу влади втручання в роботу медій.

І проблема не в тому, що виникає запитання: а чи є ми демократичним суспільством, в межах якого аудиторія розуміє, що свобода медій - ключовий чинник свободи слова, а заклики до будь-якої владної інституції втрутитись в редакційну політику є свідченням глибокої суспільної кризи? Ключова біда інформаційного поля України полягає в тому, що сама українська влада внесла щось новеньке у практику контролю за медіями: державне фінансування недержавних мовників. Запланувавши на наступний рік 1,5 мільярди гривень на обслуговування телевізійних каналів, які належать не державі, а ну дуже відомим приватним особам і ну дуже сумнівним недержавним структурам, влада і надалі фінансуватиме контент організованого нею ж Марафону.

Отже, держава Україна із Державного бюджету України фінансує недержавні медії. Фінансує і контролює, формуючи тим самим аудиторні очікування. Ось чому в перспективі можна мати справу з петиціями щодо подальших вимог до влади (!), наприклад, заборонити з'являтись ведучим-дамам Марафону в кофточках з глибоким декольте і накласти повне табу на згадування в Марафоні конкретної персони. А чому ні? Аудиторні очікування від меню тих комунікаційних пропозицій, які фінансуються і контролюються владою, можуть носити цілком різнобарвний характер. І зрозуміло, що кофточки з глибоким декольте влада навряд чи заборонить носити ведучим-дамам Марафону.

Це ж зрозуміло - і до екстрасенса не ходи...