- Ні, ні, ти, Стасику, нічого не кажи, ти слухай, сьогодні чи не найважливіший день твого вибору, я хвилююсь не менше за тебе, тому все буде сумбурно, не логічно, але ти маєш знати все, щоби не було головної помилки твого життя, ми ось тут, вдвох, тільки вдвох, тільки ти і я, при каві, ти краще просто пий каву, знаєш, саме при каві все це і почалось, коли на каву в кімнату гуртожитку мене запросив мій одногрупник

Боже, це було двадцять шість років назад у Франківську – ну, ти знаєш, я закінчила нафти і газу, а він ... все, мабуть, через мене, але, саме тоді при тій каві, в тій кімнаті все і почалось, а закінчилось так само при каві, але в тихій маленькій кав'ярні біля автостанції у Франківську, коли я його бачила востаннє, коли він сказав, що не зможе так більше, що цього всього не витримає його сумління, а він сам ріс без батьків, у старої бабці, вірної католички, яка причепила йому почуття занадто великої провини за будь-що, що виходило за рамці його порядності, і моя вагітність від нього стала гнітючим фактором його самогубства, яке мене спустошило до самих нутрощів, я була не собою, я була тінь від людської натури, я залишила сина у повитухи, від якої тікала, себе не пам'ятаючи, і ніколи не цікавилась долею сина, я була в тумані аж до народження Мар'янки, і тільки Мар'янка, навіть не мій чоловік, а саме Мар'янка могла повернути мене до тями, до життя, до смаку того, що є навколо, могла допомогти забути і Франківськ, і інститут, вже двадцять два роки, але твоя поява у моєму житті, у житті Мар'янки, у житті моєї родини – пам'ятаєш нашу спільну першу – ну, ти, Мар'янка і я – зустріч при каві на Ринку, коли ти розповідав про себе, і як я ледь не знепритомніла, як намагалась пришвидшити кінець того побачення, ну, знаєш, ти ж був на океані, як потужна хвиля знову мене накрила і повернула думками в ту кімнату гуртожитку, ну, Стасику, не ти, а твої очі, це його очі – так, ти народився в той самий день, коли я народила сина, так, тебе всиновили, ти жив добре, багато, купаючись у достатку, ти мав хороше виховання, ти вчився в Америці, ти приїхав до Львова і познайомився з Мар'янкою, ти нічого не знав, ти не міг знати, що ти... але ти ... що ти – мій син, синку мій, дорогий мій Стасику, я твоя рідна мама, яка тебе покинула, яка про тебе забула, і все ж .. бачиш, доля звела нас, але як тепер нам бути, Стасику, із Мар'янкою, як їй сказати, як ... може, ми разом подумаємо, може ... саме тут, синку, синку, при каві ...