Святослав Юраш: «Слуга народу» матиме свого кандидата на посаду міського голови Львова

Святославе, як почувається наймолодший депутат Верховної Ради? Не тиснуть колеги своїм авторитетом?

Молодий вік – це, навпаки, плюс. Це можливість довести всім, що молоді люди мого віку можуть відігравати важливу роль у трансформації всього навколо нас. Тому мій вік є, в принципі, плюсом, а не мінусом.

А якою є твоя роль у парламенті?

Комітет із закордонних справ не просто так мені випав. Ще під час президентської кампанії я мав можливість зібрати багато експертів, з якими працював п’ять років у Громадській раді при цьому ж комітеті. А потім під час парламентської кампанії я консультував нашу команду саме з питань, що стосуються закордонних справ. У цьому полі маю дуже багато різних ідей та напрацювань. Ба більше, очолюю підкомітет у справах української діаспори. І це не випадково, адже я ще з Майдану відповідав за взаємодію з українськими діаспорами. Усе це разом дає мені можливість ефективно вирішувати питання з цього напряму.

Але поки що законопроєктів у Вас небагато.

Звичайно. Це й зрозуміло. У нас на Сході війна, питання миру дуже важливе, фундаментальне. І це основне.

Але законопроєкти з мого напряму вже є. Фактично вже готові законопроєкти про громадянство і про статус закордонного українця. Вони просто чекають свого часу.

До речі, як Ви ставитеся до подвійного громадянства?

Закон України не забороняє подвійного громадянства. І навіть якщо в тебе є інше громадянство, то український закон вважає тебе громадянином України. Нам потрібно врегулювати проблему з громадянством. Особливо коли багато українців, які поїхали на Захід працювати й отримали громадянство інших країн, бояться сюди повертатися й оновити свій паспорт. Вони остерігаються, що щось їм за це буде. Нам доведеться це все міняти й дозволяти нарешті нашим громадянам, які через ті чи інші умови живуть за кордоном, усе одно залишатись українцями.

Колись Ви були активніші.

Є така справа. Причина дуже проста. У кампанії президентській та парламентській моя робота була роз’яснювати – пояснювати ситуацію, цілі тощо. Тепер, коли ми здобули владу, маємо ще й працювати, не тільки бесідувати з медіа. Окрім того, місяць тому в мене народився перший син, родина також забирає немало часу. Усе це впливає на мою медіа-активність.

Але я і далі багато спілкуюся з журналістами. Однак мені не подобається формат ток-шоу, яких тепер немало. Там домінує формат суперечки, тригодинні програми, де фактично лише чубляться. Такі передачі не мають жодного сенсу, це просто шоу, які когось розважають. Тому такі програми мене не цікавлять.

Не набридло в парламенті?

Верховна Рада не може набриднути. Це не так сама будівля, як інструмент зміни всього. Тому що ми в одній команді з президентом і Кабміном, з парламентаріями робимо саме те, що не можне набриднути. Щодня формуються наші нові реалії, крок за кроком, закон за законом ці речі змінюються.

Чи не складно «бандерівцю» зі Львова в одній фракції з «ватниками»?

Тут багато нюансів і лейблів. У нас «ватників» як таких немає. У нас є люди, які мають різноманітні думки. Можливо, не ідеальні для Галицького краю. Оскільки представники нашої партії є з усієї України, то вона й має на меті об’єднувати думки з багатьох різних кутків нашої держави. Якщо ми говоримо про цілісну державу, то в ній усі думки мають бути спресовані. Ми з нашою партією рухаємося до американського типу, де в Республіканській чи Демократичній партії є також дуже різні люди, різноманітні погляди. І попри все вони є однією партією. Так і в нас.

Якщо говорити про ситуацію зі Львовом та Галичиною, то, звичайно, моя галицькість домінує. Це моя позиція, яку я сформував, в яку ввібрав усе, що можу зараз світові презентувати. Але потім я бачив решту України, в якій також є багато ком і крапок у тому реченні, яке має про Україну Галичина. Тому мій погляд на Україну нюансовіший, аніж отой типу «бандерівець».

У Вашій фракції зростає група депутатів, яка не прагне миру з Росією будь-якою ціною. Це може призвести до розколу більшості?

Ніхто не прагне миру з Росією будь-якою ціною, ні президент, ні ми. Ми і президент дуже часто окреслюємо максимально чітко ситуацію, що в нас є червоні лінії, які ніколи не перетнемо. Це і території, і люди. І це наше суверенне право обирати свої альянси. Президент це окреслював постійно, але його чомусь не чують. Думають, якщо ми хочемо в Нормандії говорити, то значить щось уже «продали». Поговорімо в Нормандії й отримаймо звідти хоч щось. Нині в Мінську дуже багато чого не так. Тому і робиться Нормандія. От і все.

Але чи можливо з Росією в принципі досягнути миру?

Проблема Росії фундаментальніша, ніж просто бажання мати Крим, Донбас, Київ чи Харків. Росіяни вважають, що вони – це ми, а ми – це вони. І цю проблему дуже складно подолати. Лише в ситуації, коли Україна всіма елементами державності зможе показати, що вона самостійна держава, яка досягає успіху. Досягнення цього миру буде через успіх України, який покаже, що ми зможемо перевершити всі очікування і навіть робити більше для нашої державності.

Нормандія – це саме той процес, у якому все це може завершитися. Тому ми сподіваємося, що в Нормандії за участю наших західних партнерів ми будемо мати прогрес.

А є запасний «варіант Б»?

Звичайно. І це не я сказав, а міністр закордонних справ. І «варіант С» є, з огляду на те, що в Нормандії будь-що може трапитися. Є дуже багато надій, спровокованих двома факторами. Перш за все питанням моряків і наших в’язнів, яких нещодавно повернули, також повернуто й катери. Але є ще інше. Росія могла б ці переговори в Нормандії планувати після січня, а це означало б, що у грудні ми в парламенті мали б сперечатися щодо закону про спеціальний статус Донбасу. Росіяни цього не зробили, давши можливість на щось інше сподіватися від цих переговорів. Хоча гарантій тут жодних немає. Це лише надія.

Ви – член групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща. Яким є Ваше бачення діалогу з нашими сусідами?

Річ не лише в тому, що я навчався в Польщі, в мене там активний діалог з багатьма середовищами. Як уже казав, я очолюю підкомітет з питань зв’язків і захисту прав та інтересів українців за кордоном. А в Польщі наша громада тепер чи не найбільша. Є дуже багато питань, виникає і проблема асиміляції, нам треба щось робити з цим. Маю добрі зв’язки з польськими дипломатичними структурами в Україні. Багато дров, як то кажуть, було нарубано у відносинах між нашими країнами за останніх п’ять років. І нам треба все це «ремонтувати», міняти і не наживати ще й ворогів на Заході.

Можливо, треба інтенсифікувати роботу українсько-польської міжпарламентської групи?

Звичайно. Я не входжу в її керівний склад, група дуже велика. Уже була зустріч з Послом Польщі, треба працювати. Можу сказати про міжпарламентську групу зі США, де я є секретарем, а пан Арахамія її очолює. Ми вже засідали і визначили план своєї роботи.

До речі, Ви є головою Постійної делегації в Парламентській асамблеї ГУАМ.

Не хотів бути статистом у ПАРЄ, бо вони більше по виговорюванню. Ти виступаєш, даєш інтерв’ю «Євроньюс» і «до побачення». ГУАМ – структура дуже дивна. З одного боку, й унікальна, бо це єдина міжнародна структура, яка має штаб-квартиру в Києві, і на нас лежить відповідальність, щоб вона була успішною. А з іншого – через специфіку зовнішньополітичної архітектури в Чорноморському регіоні це об’єднання фактично в комі, скажімо так. Незабаром планують засідання Асамблеї ГУАМ, то власне і постає завдання відродити діяльність цієї структури. Питання кібербезпеки, економічної співпраці перш за все.

Якось дивно, що Ви є керівником групи з міжпарламентських зв’язків з Ірландією.

У мене довга історія взаємодії з київськими експатами, тобто іноземцями, які живуть в іншій країні, й ірландський слід тут значний. Є кілька проєктів, перш за все в аграрному секторі, ІТ-галузі, і ми з моїми ірландськими друзями крок за кроком будемо їх утілювати. За кілька місяців я планую з неофіційним візитом побувати в Ірландії, а потім буде вже офіційний візит нашої парламентської делегації.

Ви є членом міжфракційного об’єднання «Львівщина» в парламенті. Як допомагаєте рідній області?

Щодо Львівщини є кілька аспектів. Перш за все скажу, що ця група дуже різнорідна. Там дуже багато різних інтересів і зацікавлених сторін. Депутати постійно між собою сперечаються, що саме і як саме робити. Я всіляко підтримую свого колегу Ростислава Тістика зі «Слуги народу», який є співголовою цього об’єднання. Він сам міг би докладніше розповісти про роботу і плани.

Зі свого боку маю іншу можливість допомагати області. Бо як депутат я можу мати 27 помічників на громадських засадах. Тобто це 27 експертів з різноманітних напрямів. І якщо вони і надалі свою роботу виконують, але вже використовуючи інструментарій Верховної Ради, то є ефективнішими. Якраз спілкуюсь у Львові з такими людьми і ми разом думаємо, як поліпшити ситуацію в місті та країні.

До речі, можливо, варто відновити експеримент з фінансуванням ремонту доріг прикордонних областей за рахунок перевищення плану зі збору митних платежів? У минулі роки це була доволі ефективна програма.

Не знаю докладно цієї справи. Це більше питання до комітету з питань інфраструктури, напевно. Я натомість з колегами більше концентруюся на обговоренні іншого серйозного міжнародного інфраструктурного питання – пошуку шляхів транспортування азербайджанської нафти через Одесу до Європи.

Між іншим, як у депутатів налагоджено комунікацію з урядом? Чому пішла з посади уповноваженого Ірина Верещук?

Комунікація з урядом триває дуже активно. Особливо це стосується депутатів, що представляють мажоритарні округи: вони мають список запитів від своїх виборців і громад, які їм потрібно реалізовувати. Саме тому команда президента постійно зустрічається з урядом, щоби будувати ефективні комунікаційні мости з нардепами. Звичайно, все не може бути ідеально.

Щодо пані Верещук, то там історія проста: йдеться про голосування за ринок землі. Хоча я її не розпитував про її позицію. Для мене питання щодо ринку землі стало саме тим аргументом, який показав, що пан Зеленський має хоробрість піднімати забуті питання. Він про це говорив у своїй президентській програмі та приголомшливо виграв з цим.

Ви є членом комітету з питань зовнішньої політики. Для вашої партії європейський вектор є визначальним у всіх сферах. Україна поволі імплементує норми європейського законодавства. Хотів запитати Вашої думки про одну історію, коли уряд на чолі з прем’єр-міністром України не виконують рішення Європейського суду з прав людини. Йдеться про поновлення на посаді голови Держекоінспекції львів’янина Михайла Казимира, якого ще Яценюк незаконно звільнив  із займаної посади. Про які великі реформи можна говорити, коли елементарне кадрове питання по-чесному не можуть вирішити?

Скажу, що кейс цього львів’янина, який виграв Європейський суд, мені невідомий. Я ознайомлюся з цією ситуацією, треба докладно вивчити це, щоб можна було щось коментувати і зрозуміти історію питання.

У нас взагалі в судовій системі є глибинні проблеми. Чую думки наших західних партнерів, які постійно вимагають реформ. І правильно вимагають, бо судам у нас не довіряють. Причина цього проста: за всі роки безумної корупції в судовій системі часто суд в Україні стає аукціоном.

Так, усі говорять про корупцію в судовій системі, але ще не один суддя не сів до в’язниці.

Звичайно. Бо вся робота з реформи – це не лише посадки. Треба будувати нову систему, поліпшувати модель. Власне над цим працює пані Венедиктова, яка цією проблематикою займається з часу президентської кампанії, має дуже цікаві ідеї, візію змін. Ми в парламенті вже ухвалили закон про реформу Верховного Суду.

Хотів би запитати, як Ви оцінюєте ситуацію у Львові. Вона змінюється на краще?

Вона еволюціонує. Звичайно, Львів з часів, коли я звідси виїхав на навчання, дуже трансформувався завдяки неймовірному розвитку ІТ-сектору. У нас з’явилися величезні кластери, значні досягнення в цій сфері. І все це вражає! Але інфраструктурні проблеми з транспортом, з дорогами залишаються і надалі, їх треба вирішувати. Незабаром місцеві вибори, і до влади можуть прийти люди, яким до снаги ці питання вирішити.

До речі, як Ви думаєте, чи дотримає Андрій Садовий свого слова і не буде вчетверте балотуватися на посаду міського голови?

Тут треба до нього звертатись особисто. Звичайно, він краще знає свої мотиви і плани, ніж я. Скажу лише жартома, що я при Садовому виріс: він був мером увесь той час, поки я жив у Львові. Спілкуючись зі своїми друзями, я розумію, що змінність влади потрібна.

Ви з Садовим у Львові, як росіяни з Путіним у Росії!

Ну, я народився ще за Куйбіди…

Партія «Слуга народу» висуватиме свого кандидата на посаду мера Львова?

Звичайно, партія матиме свого кандидата. І це не питання, а факт. У нас партія всеукраїнська, ми не маємо наміру ховатися від якихось виборів.

Хто це буде? Юраш?

Ні. Я ж у парламенті. Депутат – це комунікатор між народом й експертами. Місцева влада відмінна від роботи в парламенті. Це робота над місцевими проблемами і їхнє вирішення. Тому треба когось, хто має більш ґрунтовний за мене досвід і кращу можливість спілкуватися у громаді. Усе побачите.

До речі, як відбувається розбудова вашої партії на місцях. Нещодавно був з’їзд. Хто очолить обласну організацію «Слуги народу»?

Усе є. Усе буде. Ви ж постійно комунікуєте з нашими людьми тут. Треба пам’ятати, що під час кампанії пан Тістик, мій колега в парламенті, очолював виборчу кампанію у Львові. Він і продовжить цю роботу.

Чи встигнуть депутати до нового року проголосувати всі потрібні закони для завершення реформи децентралізації?

Мої колеги в цьому секторі дуже активно ведуть роботу. Найважливіше, що вже ухвалили бюджет.

Як ви оцінюєте роботу Львівської облдержадміністрації?

Позитивно. Пан Мальський не так давно став головою, він ознайомлюється зі станом справ, можливостями і проблемами. Я бачу, як він комунікує з усіма гравцями львівських реалій і будує той діалог, який потрібен. Пан Мальський показує всі вміння робити це правильно. Він – дипломат, і це допомагає говорити з усім спектром гравців, яких у Львові є дуже багато. Його роль – переконувати, не ображаючи. Це дуже важлива риса, яка, на щастя, у нього є.

Політика Володимира Зеленського щодо церковних питань суттєво відрізняється від дій його попередника. Він дійсно будує світську державу?

У нашій Конституції це написано. Хоче цього президент чи ні. Богові – Боже, кесарю – кесареве. Зрозуміло, що президент притримується цієї зрозумілої лінії. Пан Порошенко працював з різними гравцями, щоб здобути перемогу, яка могла б закрити його інші поразки. І дійсно, ця перемога сталася. Але це заслуга багатьох людей, які працювали заради цього, зокрема мого батька, а не лише самого Порошенка. Коли ми говоримо про Зеленського, то він, звичайно, веде дуже правильну політику, а саме: підтримка нашої конституційної реальності.

На завершення нашої розмови хочу підкреслити, що ситуація в парламенті розвивається в правильному напрямі. Усі чутки про наш розкол не втілюються. Ми голосуємо в парламенті чітко разом і працюємо для досягнення результату.

Розмовляв Андрій БОЛКУН, Leopolis.news

Довідково

Юраш Святослав Андрійович народився 16 лютого 1996 р. у Львові. Обраний до Верховної Ради України в загальнодержавному багатомандатному окрузі від політичної партії «Слуга народу» (№27 у виборчому списку).

Голова підкомітету з питань зв’язків і захисту прав та інтересів українців за кордоном Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва.

Член Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо дотримання вимог законодавства під час зміни власників інформаційних телеканалів та забезпечення протидії інформаційному впливу Російської Федерації .

Голова Постійної делегації в Парламентській асамблеї ГУАМ.

Заступник члена Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї ЄС – Східні сусіди (ПА ЄВРОНЕСТ).

Керівник групи з міжпарламентських зв’язків з Ірландією.

Заступник співголови групи з міжпарламентських зв’язків з Японією.

Заступник співголови групи з міжпарламентських зв'язків з Державою Ізраїль.

Секретар групи з міжпарламентських зв’язків зі Сполученими Штатами Америки.

Член групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща.