28-06-2019 19:286791
Ініціатори львівського проекту «10 друзів рівності» організували лекції авторитетних українців про вчинки відомих чоловіків і жінок, які зробили чималий внесок в історію прав людини.
Одним із десяти спікерів став український філософ Андрій Дахній, який у своїй лекції «Пастор без пасторальності» розповів про німецького протестантського пастора та громадського діяча часів Другої світової війни Дітріха Бонгьоффера. Чи знали ви раніше про цю історичну постать? Пан Андрій люб’язно погодився розповісти дещо докладніше про нього. Також говорили про світський вимір діяльності християн і про те, як неординарні обставини можуть впливати на їхню поведінку.
Пане Андрію, чому така назва – «Пастор без пасторальності»?
Пасторальність – це тихість, спокій та умиротворення. Дітріх Бонгьоффер для мене став живим антонімом до цього слова, адже він завжди був відкритим для світу та проникнутим екуменізмом. Він був активістом та, враховуючи ситуацію в Німеччині, завжди йшов проти режиму. У часи життя Дітріха людина опинилася під загрозою вилучення божественного у світі, тому навіть потри те, що він був мучеником та «особистим в’язнем» Гітлера, цей чоловік ішов до кінця обраним шляхом.
Багато хто стверджує, що Дітріх Бонгьоффер – це пастор, який планував убивство. Чи не здається вам це чимось абсурдним?
Тут справа не зводиться до вбивства, а йдеться про те, на які кроки може піти християнин, якщо він бачить, що людина, яка перебуває при владі, є загрозою для всього народу. Тоді що він може зробити для того, щоб полегшити життя своїм співгромадянам? Це новий підхід до того, що ми розуміємо під чиненням спротиву до якихось неприйнятних речей. Тобто християнство для багатьох є чимось нейтральним та непомітним. Але це неправильно.
Для Бонгьоффера важливо, щоб людина опиралася злу. З погляду богослов’я однозначно є речі, де він ходить по тонкому льоду, і якщо є заповідь «не вбий», то це, звичайно, йде перпендикулярно до того, що він сповідує. Можливо, в тих жахливих та екстраординарних умовах, в яких жили Дітріх і люди його покоління, така відповідь християнина була слушною, бо як ми маємо ставитися до людини – антихриста, яка принесла стільки зла і страждань своїй країні? Це питання дуже складне та суперечливе.
На жаль, Дітріх Бонгьоффер не є надто відомою світовою постаттю, як, наприклад, Андрей Шептицький, про якого згадували на попередніх лекціях. А ким він є особисто для вас?
Для мене це лідер, який намагався серйозно сприймати свою місію і вважав, що християнство має настільки добрий потенціал для будь-якої людини, що буде гріхом, якщо пастор не скористається можливістю достукатися до іншої особи і привнести їй такі цінності в той чи інший спосіб. Тобто він відчуває свою місію і не просто хоче перетворити пасторство на свою професію, а прагне, аби світ став кращим саме завдяки його діяльності. Дітріх усвідомлював, що в тому світі, де він живе, християнство займає якусь не надто належну йому позицію. І йому хотілося це відродити.
Чи вважаєте ви актуальним для сучасних християн, зокрема лідерів Церков, відстоювати права людини так само, як Бонгьоффер? Адже багато хто переконаний, що Церква та політика повинні бути відокремлені одна від одної.
У німецькій традиції ці речі дуже сумісні, адже нині все ще існує потужна християнсько-демократична партія, де політика та релігія в назві таки корелюються. Але щодо Бонгьоффера, то я би сказав, що він неймовірно сучасний і перспективний, як і сама ідея екуменізму, адже він активно займався соціальною роботою. Дітріха в цьому можна сприймати як одного з реформаторів. Завдяки йому відбувся перехід християн у світський вимір та їхня співпраця заради благих цілей. Тому християнське втручання в соціальне життя є абсолютно актуальним і буде таким достатньо тривалий час.
Якщо брати до уваги головну ідею проекту «10 друзів рівності» щодо утвердження цінностей прав людини, то якими, на вашу думку, повинні бути пріоритети вільної людини ХХІ століття?
Думаю, що на прикладі Бонгьоффера ми можемо побачити, що його цікавив не вузький конфесійний вимір людини, а людина як така, і як якась конфесія може принести щось для неї. Він у в’язниці спілкувався з якимись закоренілими пройдисвітами, злочинцями і розумів, що до цих людей теж потрібно якось достукатися. Дітріх мав певні знання і їх потрібно було пояснити доступною для них мовою. Ми можемо знайти спільну мову з багатьма людьми. Для нього було головним солідарність, взаємовиручка, здоровий глузд та відповідальність. Я вважаю, такою і повинна бути свідома людина ХХІ століття.
Спілкувалася Дар’я СЕНИШИН, для Leopolis.news