Історія галицького селянина, який зробив у Канаді блискучу кар’єру у будівельному бізнесі та став відомим, тому що відмовився не лише бути бідним, але й скупим. Сьогодні про документальну стрічку, «Візія Петра Яцика», з нагоди століття від дня народження головного героя фільму, і про те, що залишилось за кадром – розмовляємо з автором «Візії», відомим львівським тележурналістом Едуардом Занюком.

Про конкурс знавців української мови імені Петра Яцика певно чув кожен школяр. Але цю постать Великого Українця, Людини трохи в Україні почали призабувати. Саме тому ми і хочемо нагадати українцям про велич Петра Яцика.

Простий бойко, який став мільйонером, канадським підприємцем, меценатом і філантропом, відомий своїм величезним внеском у фінансування українознавства на Заході та в Україні. Серед найголовніших проєктів, профінансованих Яциком є Український науковий інститут Гарвардського університету, Енциклопедія українознавства, Канадський інститут українських студій, Міжнародний конкурс знавців української мови. У 90-х роках вдалося зняти документальний фільм про Петра Яцика. І зараз ми хочемо знову відкрити цю унікальну Людину для України і українців.

За своїм масштабом, рівнем і кількістю учасників, географію фільмування (зйомки проводились у трьох країнах), знятий фільм безумовно залишається чи не одним такого плану, для різних поколінь українців на Батьківщині та поза її межами. Що сьогодні, через більш як 20 років, після зйомок, Ви додали б чи змінили?

Сьогодні, напевно, варто було б зняти новий фільм. Проте, як працюють численні безпрецедентні ідеї Петра Яцика, яке значення мають для нас і для світу. Адже за цей час виросло нове покоління українців, науковців, студентів. Яцик завжди акцентував — світ поважає красу, але рахуються тільки з силою знань передусім. Для Яцика, як людини не бідної, було очевидним, – гроші це лише важливий інструмент для створення більш важливого капіталу – освіченої національної еліти.

І сьогодні наукові центри, народжені значною мірою завдяки герою нашого фільму, успішно втілюють його мрії, примножують його капітал. Це, безумовно, топ-тема для продовження. Сьогодні думки й оцінки цих людей були б надзвичайно цікавими: що саме вони говорять про минуле і про майбутнє України.

Дивовижна доля і драматизм життя Петра Яцика на тлі епохи. Непростий характер, впертість, незбагненна далекосяжність його задумів. Наскільки легко було працювати з Яциком?

Безумовно, це один із найзахопливіших етапів у творчому житті. Адже Петро Яцик це не лише успішний підприємець і великий філантроп. Він неперевершений афорист, дотепник з блискучим почуттям гумору і великий життєлюб. У свої на той час майже 80 років він був неймовірно молодою людиною.

На початку нашої роботи, він ніби старший партнер, примруживши очі приглядався, вивчав нас, іноді піджартовував. Водночас був зі знімальною групою від світанку до ночі. Ходив за плугом, як у юності, підіймався у гори біля Синьовидного, проводив екскурсії по своїх хмародерах.

Його було надзвичайно цікаво слухати. Він промовляв тією старою бойківською говіркою, часто повторюючи: «Я стараюся вложити ногу межи двері до Гарварду».

Ніби не поєднувані парадоксальні речі – простий галицький селянин на кумедному сільському діалекті розповідав про фантастичні для переважної більшості, значно багатших від нього людей, задуми. Власне у фільмі також представлені унікальні особистості – професори найпрестижніших університетів світу: Гарварду, Альбертського і Токійського університетів, президенти України й канадські парламентарі.

Це пан Яцик допоміг організувати з ними інтерв’ю?

Коли сценарій був майже завершений, ми вже знали про переважну більшість інтерв’юйованих і готувались до запису. З кимось, особливо у Канаді, пан Петро допомагав зустрітись. В Україні чи Австрії ми організовували все самі. Так у Львові пощастило зустрітись з керівником кафедри україністики Токійського університету Казуо Накаі. Яцик на свій лад називав його Казьо. Японця, який би настільки грамотно висловлювався українською і знав би нашу історію, я зустрів вперше. Це справжня знахідка для нашого фільму. Неймовірна людина, один із найвідоміших візантиністів світу (нині покійний) Ігор Шевченко – професор Гарвардського університету. Також неперевершений жартівник і душевний співрозмовник. Звичайно, це велика вдача, познайомити наших глядачів з цими видатними українцями з різних куточків світу. Кожен з них, дійсно, заслуговує на окремий фільм про себе. Наразі у нашій стрічці ці люди розкривають Візію Яцика.

Зібрати таку плеяду визначних українців це безумовно усмішка долі!

Уся кількарічна праця над фільмом для нас це колосальний досвід і виклик та відкриття нової, по суті маловідомої, сучасної еліти – сподіваюсь ми це донесли до глядача. Зовсім мало популярного для нас світогляду чесно заробляти, щоб жертвувати!

Представлення візії Яцика, Шептицького, Симиренка, Милорадович. Тихої, не галасливої й далекосяжної місії.

У фільмі ваш герой досить відверто розмірковує про цю місію. Кому передусім, варто подивитись вашу стрічку?

Мені вдається, що історію його успіху, життєву філософію варто донести насамперед до молоді, школярам, студентам. І, напевне, вчителям. Уроки й приклад Яцика – любити Україну, до глибини кишені – надактуальний для усіх часів.

А яким він був у побуті, як виглядало його помешкання, на якому авто їздив цей один із найбільших українських меценатів?

У фільмі це видно на окремих планах. Оселя Яцика, де він жив зі своєю дружиною Джінет у Міссісагуа (передмістя Торонто): збудований зі смаком, невеликий як на мільйонера, двоповерховий будинок. Пристойний дім без надміру. Перед фасадом будинку, Яцик з задоволенням показував, власноруч доглянуті кущі помідорів.
Їздив переважно на класному мерседесі. Але якось зізнався, що ніяк не позбувся звички: шукати очима на якійсь з паливних станцій дешевший бензин!

А ще він дуже любив сипати крилатими словами та дотепно іронізувати над собою! Був надзвичайно проникливою людиною. Одного разу, довідався, що ми певний час шукали й не могли знайти з поміж хмародерів у центрі міста, звідки можна було б відзняти ефектну панораму. Наступного ранку від Яцика пролунав дзвінок: «Едварде, мій приятель по кружляє з твоїми операторами на своєму літаку, де ви скажете».

Вам не хотілося б продовжити цю роботу і в тому числі про інших великих філантропів ?

Нещодавно саме про це думав, переглядаючи свої архіви. Є кілька задумок. Але наразі хочу зробити так, щоб до сторічного ювілею народження Петра Яцика його «Візії» могли знову побачити в Україні, в кожній школі, у кожному університеті. Знятий понад 20 років тому фільм потребує невеличкої «реставрації» і перенесення на сучасні носії. Над цим і працюємо зараз.

Розмовляв Андрій БОЛКУН, Leopolis.news