Володимир Холявка: Ми не можемо здати майбутнє і славу Національного лісотехнічного університету в архів

Пане Володимире, вітаючи вас з перемогою на цих виборах, хочу запитати чи задоволені ви результатом другого туру?

Скажу без перебільшення, що все було фантастично. Явка людей у другому турі була неймовірною. Лише 44 особи з майже 600 виборців не змогли з різних причин взяти участь в голосуванні. Сьогодні Національний лісотехнічний університет України об’єднав усіх людей, усіх нових і сивочолих працівників університету, які прийшли на вибори, щоб вирішити долю нашого закладу вищої освіти, який не має права зникнути з мапи української науки. Сьогодні ці вибори довели всій Україні, що в царині української освіти і науки, наш «зелений смарагд» не тільки необхідний, але й доповнює усю красу та велич державного освітнього простору.

Під час виборчої кампанії дехто мені казав, що зірка лісотехнічного згасає і що це не страшно. Але я твердо переконаний, що зірка НЛТУУ ніколи не згасне! Тому що кожен випускник цієї лісівничої школи із 150-річною історією існування не дозволить зрадити свою Alma Mater. Вірю, що сьогодні заради майбутнього об’єднаються усі наші співробітники від прибиральниці до найвідомішого професора, усі покоління випускників університету, від студента, який вчився на відмінно, але не зробив кар’єри за фахом, так і тих випускників, які стали власниками приватного бізнесу, керівниками деревообробних підприємств, генеральними директорами обласних управлінь лісового та мисливського господарства.

Вірю, що кожен причетний до університету зараз буде готовий віддати велику частку свого надбання лише за те, що він причетний до цього славного університету, за те, щоб він ефективно розвивався і процвітав. Без прізвищ, без слави, але за свою Alma Mater.

Мене переповнюють радість та смуток одночасно. Радість, тому що я не програв, а смуток тому, що я не переміг. Але я щасливий, що можу кожному дивитися в очі: від академіка до завгара, від студента до доктора наук. Я можу та маю право всім щиро усміхатися тому, що я не зрадив людей, я не програв в перегонах, я лише поки що не став ректором.

Хто вас підтримував на виборах? Кому хотіли б подякувати?

Найперше щиро дякую усім співробітникам та студентам університету, фахових коледжів в Хусті та Львові, які були активними учасниками виборчих перегонів і віддали свої голоси за незворотні зміни в НЛТУУ.

Я неймовірно вдячний за щоденні настанови своєму ректорові Євгенові Приступі та першому проректору ЛДУФК Федору Музиці. Я щиро вдячний своєму колективу в університеті фізичної культури за те, що мене підтримували та вірили в те, що Холявка заслуговує та має право очолити свій рідний Лісотехнічний університет. 

Я хочу подякувати кожному працівнику свого факультету, який упродовж останніх двох місяців працював без не цілком належної уваги свого декана.

Я хочу подякувати усім працівникам ЛДУФК за терпимість, за підтримку, за щиру радість та щирий смуток, за щирі обійми, які додавали мені сил, за бажання допомогти мені не лише на виборах, а й у повсякденній роботі. Команда працівників університету та факультету весь цей час активно працювала над підготовкою матеріалів для проходження акредитації нових освітніх програм та спеціальностей. У нас феєрична команда, команда однодумців, команда особистостей, у якій кожен готовий повести колектив до нових звершень.

Хочу подякувати своїй сім’ї та родині, які упродовж двох місяців щиро переживали, просили в Господа-Бога лише одного: щоб їх син та батько чесно і з гідністю пройшов усю дистанцію, не зрікся своїх слів, не зрікся своїх ідеалів, а залишився тим Володею, якого любили, цінували та поважали ще задовго до цих виборів.

Я ще раз хочу подякувати усім небайдужим працівникам, студентам та випускникам Лісотехнічного університету за їх щиру підтримку. Ми наразі не звернули цю скелю, але ми її звернемо, бо щоб подолати вершину до неї треба йти. І ми разом ідемо й вершина вже близько. Перемога не за горами. Треба трішки зачекати. І тоді буде свято, свято для кожного працівника університету, і не одного, а двох. Бо обидва університети навічно житимуть у моєму серці: це і ЛДУФК та НЛТУУ.

Якими ви бачите перспективи розвитку подальшої ситуації? Ректора так і не обрали. Це здається вперше в історії такий випадок трапляється у львівській вищій школі.

Перспектива одна: Міністерство освіти і науки оголошує нові вибори ректора і я знову подаю документи для участі у них. І це логічно. Я був переможцем у двох турах. У мене реальна програма перетворень. Я маю сильну і чесну команду з якою готовий здійснювати позитивні зміни у нашому університеті. Ми не зрадили своїх ідеалів, ми не зрадили людей, які нам повірили. Я хочу повернутися додому, яким для мене є рідний лісотех, хочу працювати для добробуту кожного науково-педагогічного працівника, кожного співробітника, кожного студента та аспіранта, кожного нашого випускника. Ми не можемо здати майбутнє і славу Лісотехнічного університету в архів. Бо це буде злочин перед десятками тисяч колег, які пов’язали свою долю  з нашим університетом та лісівничою справою.

Що ви пережили за останні кілька тижнів виборчих перегонів?

Що пережив? Я схуд, я не спав багато ночей, в голові роїлися думки: Чи зможу? Чи гідний? Чи об’єднаю людей? Чи маю я право очолити університет? І цікава річ: я щасливий і нещасливий одночасно. Я щасливий, що не добрав 31 голос. Чому запитаєте? Та тому, що команда однодумців після цих виборів збільшилася удвічі. І зараз я повинен поставити собі лише одне питання: чи зможу я бути рівним серед рівних, гідним серед гідних. Чи матиму можливість очолити колектив, який я безмежно люблю, навіть тоді, коли в ньому не працюю. Мої душа та серце переповнені тривогою. Тривогою за те, чи зможу я зробити те, що пообіцяв. Чи підуть за мною люди? Чи об’єднаються усі небайдужі до долі нашого вишу? Чи вдасться забезпечити кошти не для проїдання чи забаганок, а для розвитку наших підрозділів у Моршині, Страдчі, Шацьку, Східниці та інших.

Ви перемогли у І та ІІ турів виборів, але не стали ректором. Чи важко витримати такий удар?

Удар?! Та це лише миттєвість у житті. Ви знаєте, що було найдорожчим? Найдорожчим було те, що люди усміхалися та тиснули руку, бажали перемоги та удачі, обіймали та говорили: «Ти молодець!», вірили в мене, молилися за мене та хотіли все змінити. Але сьогодні сталося так, що є перемога без перемоги. Але це вже історія. Історія мого життя, моєї родини, історія Лісотехнічного університету у якому я вчився, працював, ставав розумнішим і мудрішим, став виваженішим. Але найголовніший урок виборів: я не став зрадником, не став людиною, яка заради власних амбіцій почала домовлятися про перемогу з кадрами з минулого. І я щасливий, тому що залишився Холявкою. Я був, є і буду особистістю, яка ніколи не зраджує своїх ідеалів. Я хочу подякувати всім працівникам Лісотехнічного університету від прибиральниці до професора, кожному здобувачеві вищої освіти, львів’янам та закарпатцям, які мені повірили і проголосували «за». Я з повагою відношуся і до тих, які проголосували за іншого претендента. Але найголовніше, що всі прийшли на вибори і чесно проголосували. Я обіцяв, що захищу їх вибір і свою обіцянку дотримав. Вибори були чесні, прозорі, демократичні.

А що можете сказати про свого опонента?

Руслан Гречаник достойна особистість. Зробивши упродовж виборчих перегонів кілька помилок, він, все-таки, стиснувши зуби, пройшов у другий тур, що для багатьох стало несподіванкою. Я щасливий, що можу сказати, що в мене був такий учень. Він не став для мене ворогом. Він став ще однією зіркою на небосхилі нашого університету. І про такого гравця мріє кожна команда. Чомусь вірю, що після результатів цих виборчих перегонів дві команди об’єднаються в одну. Мрію, щоб ця команда пішла на наступні вибори з єдиним кандидатом, який зможе об’єднати 454 наших виборця для перемоги у першому турі. Ми мусимо показати нашим людям світло, запалити в їх серцях огонь віри у відродження нашого університету. Вірю, що випускник Лісотехнічного університету Руслан Гречаник зможе увійти у гідну спільну команду майбутнього розвитку університету. Це розумна та досвідчена людина, яка знає що таке провладні кабінети, яка знає що таке боротися, і вірю в те – що сповідує лише одну мету: «не перемога заради всього», а все заради перемоги для розбудови нашої Alma Mater.

А як ви прокоментуєте результати виборів. Все-таки досить великою була кількість осіб, які проголосували проти обох кандидатів.

На виборах сталося диво. Але неприємне. 454 виборці університету, які підтримали мене і Гречаника, проголосували фактично за зміни. Однак 74 особи, які поставили позначку у рубриці «Проти всіх» перекреслили надії усього колективу на зміни. Вони зупинили історію успіху, історію змін на краще, вони змарнували шанс, який давав можливість університету вирватися з ситуації застою і стагнації ще до 1 вересня 2021 року. Недолугість процедури виборів ректора, яка прописана в законі «Про вищу освіту», дала можливість цій групі осіб продемонструвати зверхність і призупинити, переконаний що не надовго, зміну управлінської еліти у НЛТУУ.

Вірю, що ця мить слабодухості і страху розчиниться в півторастолітній історії університету. Як відійде в минуле і спроба одіозних осіб, що чинили незаконний вплив на своїх підлеглих і наказували їм голосувати проти всіх. Бо так чинити – це злочинна безвідповідальність перед сотнями працівників і тисячами студентів університету, перед десятками тисяч його випускників, перед львів’янами та тими громадянами країни, які переживають за долю університету.

Результати конкурсу з виборів ректора НЛТУУ вже стали тривожним дзвоником у кабінетах української влади на всіх рівнях, у парламенті, Міністерстві освіти і науки, своєрідним «криком душі» десятків тисяч людей, які докладуть усіх зусиль заради того, щоб Національний лісотехнічний університет України мав право на життя та стабільний розвиток.

Звертаюся до усіх працівників університету, які переживали за долю свого вузу впродовж останніх кількох тижнів: пам’ятайте, що після кожної ночі обов’язково настане день. Спалахне проміння сонця, яке не лише розвіє темряву, а й подарує надію найтвердішим скептикам. Ви станете ще сильнішими. Ви станете однією великою командою, яка більше ніколи не дасть торжествувати дев’ятій частині працівників університету. Повірте, що вони сьогодні святкують «піррову перемогу», але завтра кожен з них буде відхрещуватися від групи тих 74 людей, які не зуміли визначитися у своєму виборі. Пам’ятайте, свобода ніколи не дається без крові. Ваші сльози та молитви, скигління та «найщиріші» в лапках побажання університету, не завадять феноменальному успіху, до якого залишається небагато. Заради змін об’єдналися 454 виборці, які проголосували за достойних кандидатів на посаду ректора, отримавши підтримку 85% виборців. В історії університетської науки ще не було такої феноменальної перемоги, і такої ганебної поразки.

Закінчити нашу розмову хотів би словами великого Івана Франка: «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, бо вам призначено скалу сесю розбить».

Розмовляв  Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news