У творчих колах Наталю Криничанку знають насамперед як організаторку численних концертів, презентацій, вечорів, зустрічей, розмов на львівському радіо.

Наталю, які сфери львівського життя тебе цікавлять тепер найбільше?

Нині загострилося сприйняття знищення історичної та архітектурної самобутності. А якщо про цікавість, то маю нарешті можливість зануритись у вивчення історії міста через події та особливо постаті різного періоду. У цей момент перебуваю в міжвоєнному Львові минулого століття, намагаюся вловити думки Лема, Ірени Яросевич (Андерс), Романа Турина, Станіслава Уляма, Рудольфа Вайгля... У голові паморочиться від усвідомлення того, скільки ще незвіданого.

Яким був Львів твого дитинства? Які то були роки?

Абсолютно радянським. Я росла з упевненістю, що Львів побудував Ленін. Ще пригадую танки, які вовтузилися на тодішній вулиці Артема. Тільки тепер з’ясувала, що вони валили костел чи каплицю, щоб на тому місці збудувати магазин «Океан» і житлові будинки.

Яким бачиш сучасний Львів?

Пораненим білим оленем із золотими рогами. Усі розглядають його унікальність і неповторність, захоплюються, смакують, намагаються потерти йому копита на щастя і добробут… І не відчувають, наскільки йому боляче. Часто шукаю віддзеркалення власного сумління у сльозі цього архівелетня – Львова.

Ти вмієш об’єднувати різних людей: дуже відомих і невідомих. Чи є якась універсальна формула, якою послуговуєшся?

Не думаю, що є особлива формула. Як і немає означення, якості когось. Просто не перестаю дивуватись людям, люблю змістовне спілкування і навіть навчилася прощати.

Твої батьки походять з Лемківщини. А нині ти очолюєш Фундацію дослідження Лемківщини. Що лемківського ти найбільше цінуєш у собі?

Витривалість, психологічну стійкість, уміння відстоювати правду і справедливість, а особливо – почуття гумору. Ці риси не мої особисті, а передані у спадок моїм родом, на долю якого випало чимало випробувань. Утрата рідної землі – у тому числі.

Концерти, творчі вечори, презентації – це твоя стихія, в якій почуваєшся дуже натурально. Де у Львові вдається організувати цікаву подію і чи потрібні для цього великі кошти?

Та будь-де, хоч на кухні чи у дворі будинку, аби був настрій. А з коштами кожен зможе організувати. Мистецтво і професіоналізм полягають більше в тому, як здійснити задумане без жодної фінансової підтримки. Бо зазвичай так воно і є .

Що відбулося нещодавно? Які задуми вдалося здійснити і для кого, тобто хто приходить на ці заходи, яка публіка?

За ініціативи Володимира Нестера – на мою думку, достатньо фахового в царині менеджменту мистецьких заходів і патріота нацарту, вдалося влаштувати свято першій пісні, яка народилася 30 років тому. І це пісня «Маленький Лондон, крихітний Париж».

Як звично, працюю над новими проектами, фестивалями, багато гастролюю. Усі мої заходи – для спраглих. Не суттєво, скільки їх, для мене важлива їхня істинна потреба і вимога до чистоти та якості отримуваного продукту. Це надихає!

Дякую тобі за цікаву мистецьку розмову. Нехай до тебе горнуться файні люди і нехай тобі щастить на успішних друзів!

Спілкувалась Оксана КРИШТАЛЕВА, для Leopolis.news